Поплакати у вихідний день
Сьогодні вранці переглядала
свої папки із фотографіями. Знайшла папку "Арт-терапія" за 14 березня 2011 року . На фото – лисенькі дітки в
масках. Малюють темними фарбами якісь каракулі, гортають книжечки із розмальовками.
Всі вони хворі на рак. Лікуються у львівській Чорнобильській лікарні на
Дністровській. Опікується ними БФ "Крила надії". Перелистала старі записи, познаходила
прізвища діток, яких фотографувала. Зайшла на сайт фонду, там є інформація про кожну дитину, її захворювання,
оновлюються відомості про стан здоров'я, є банківські рахунки. І є рубрика "Пам'ять".
Звірила призвіща дітей на фото і жахнулася.
Дітки,
яких я фотографувала рік тому померли!!!!!!!!!!!! Всі!!!
Не можу написати про
всіх чотирьох, батьки не давали згоди на це, але напишу про Юрку.
30 січня 2012 помер малюк,
який мене дуже вразив – Юрчик Сидоров. Три роки з п'яти він провів у лікарні. Помер через тиждень після дня народження. Терплача,
добра і світла дитина. Не допомогли йому ані мій матеріал, ні ті гроші з першої
зарплати, які я йому переказала.
На цій сторінці пишуть про малят, які так і не
вижили. Юра серед них.
http://krylanadiyi.org.ua/news/2012/01/30/643.html
На його
сторіночці волонтери написали: "Головний відвідувач наших творчих занять. Він
ніби поспішав встигнути поділитися з нами своїм теплом. Зараз йому більше не
боляче і не страшно. Весь біль залишився нам. М'яких хмаринок, котику ... Вічна
пам'ять ще одному Ангелу. Спасибі всім, хто допомагав малюкові і його родині.
Спасибі лікарям, вони робили все, що було можливо. Сил батькам. Будь ласка,
пом'яніть Юрчика в своїх молитвах".
Якось так
виходить, що останнім часом я пишу про дітей. Про дітей, які або померли, або
які помирають. Мені гірко розпитувати родичів, гірко чути про чуже горе,
переживати увесь біль. Але я не плачу, у мене так мало часу на сум, бо з'являться
інші трагедії, одна інформація перекривається іншою… А сьогодні вихідний, і у мене
було вдосталь часу посумувати. Поплакала сьогодні за Юру Сидорова, Андрійка
Царинського, за згорілих і отруєних діток, за Оксану Макар, за тих, хто так і
не домалював свої малюнки на арт-терапії в Чорнобильській лікарні.
