Жест

Нещодавно ввечері поверталась з роботи додому. Був страшенний затор. Люди на зупинках мерзли до синього кольору. І я не була винятком. Транспорту не було ніякого.

Коли перестала відчувати ноги й вирішила, що краще пішки дістатися додому, на горизонті з'явилась маршрутка. Проте за декілька метрів до зупинки водій розвів руками - типу "маршрутка заповнена і я нічим не можу вам допомогти".

За декілька секунд у голові пролетіли інші події з життя, коли розводили руки й казали: "Тут уже нічого не зробиш". Такий жест зробив директор інституту, де я навчалась, коли хотіла перевестись з контракту на бюджет. Якось розвів руками лікар, сказавши: "У вас ангіна й раджу вам лікуватися вдома". Розведені руки й "сум в очах" я побачила, коли ще на першій роботі редактор безапеляційно заявив: "Ми не можемо вам оплатити лікарняний. Хочете зберегти зарплату - працюйте на вихідних".

Але, впихаючись у переповнену маршрутку, я подумала: "Дякувати Богу, що в моєму житті не було ситуацій, коли жест з розведеними руками, означав набагато гірше, ніж відсутність місць у маршрутці".