Посекундна тарифікація
"У чому ти вимірюєш власне життя: у днях, годинах, хвилинах, секундах?", - якось запитали мене. Тоді здавалося, що в хвилинах, тепер розумію, що це не так...
Сучасний ритм життя вимагає своїх жертв, які ми, не задумуючись, віддаємо на поталу вічності. Як часто говоримо: "Вибач, але в мене немає часу"! Суцільна дурниця, бо єдине, що людина дійсно має в цьому житті – час, ще й до того обмежений. І чомусь ми так часто даруємо свій час людям, які цього неварті, або ж не настільки важливі для нас, натомість не маємо часу поїхати до мами на День народження чи зателефонувати сестрі... І в цій постійній гонитві за чимось часто забуваємо про найголовніше, і лише, на жаль, чиясь раптова смерть змушує нас призупинитись, оглянутись назад, задуматись на мить над тим як ми живемо. В перший момент можливо й задумаємось, щось змінимо... Правду говорять: "Живі закривають очі мертвим, а мертві – відкривають очі живим" (Англо Боянов). Але на довго нас не вистачає...
Життя – безперервний вир подій, тому й вимірювати його потрібно подіями. Іноді достатньо кількох секунд, щоб змінити все, подія – яка є доленосною, або ж фатальною. Ті кілька секунд змінюють усе, така собі посекундна тарифікація. Ніщо не проходить безслідно для нас, всі біди свої носимо у себе за плечима, тому й можливо до старості людина так "згинається" під вагою власних гріхів.
І зрештою, Сенека сказав: "Життя – як п'єса у театрі: важливим є не те, скільки вона триває, а те, наскільки добре вона зіграна". Тому свою головну "земну" роль потрібно зіграти якнайкраще, яскраво, феєрично. Бережіть кожну секунду.
P.S. Я вкрала у Вас кілька секунд життя)))
