"Привіт, як справи? А я знову безробітний", – на вихідних у Facebook пише знайомий Мирослав.

Переглядаю історію спілкування: подібні повідомлення раніше приходили від нього шість разів. Під кожним – від мене пакет порад, посилання на вакансії.

Мирослав здобув дві вищі освіти. Вільно володіє англійською, німецькою, польською, знає комп'ютер. Вісім років прослужив у міліції.

"Не можу змиритися з тим, що відбувається. Ціла піраміда вибудована: маєш вимагати хабар, аби дати своєму начальникові, а той має дати далі. І так до міністра внутрішніх справ. Приходить бабця, пише заяву. Не реєструєш, бо розумієш: яка від неї користь? Натомість сутенери та повії – найкращі друзі. Вони вчасно й гарно платять. На роботу в міліцію просто так теж не потрапиш: треба шукати блати, або ж купувати посаду. Дістало, – нарікав Мирослав позаторік, коли писав заяву на звільнення. – Через ту псячу роботу з дружиною розлучився, із сином рідко бачуся".

Після тримісячних пошуків його запросили на співбесіду в ІT-компанію. Перейшов, але довго не затримався: не зійшлися характерами з керівником. Робота менеджера виявилася не до душі. Як і перекладача.

"Був набір у поліцію. Я пропустив. А так би хотілося там працювати, – пише. – От тільки тепер не візьмуть. У тебе часом знайомих нема, щоб домовитися? Я заплатити можу".

Не відповідаю.

×