Стояк

– Когда отправление? – зазирають дівчата у салон автобуса Одеського кінофестивалю.

Щопівгодини безкоштовні маршрутки курсують між кінотеатрами.

– Как только, так сразу, – каже водій мікроавтобуса. У машині – п'ять ликів святих і музика відповідна: "… пришлось уверовать в Бога, а Бог, известно, не фраер".

– Двигаемся, сжимаемся, маршрутка безразмерная, – каже водій пасажирам, які заповнюють салон. – Заходите, но со стояком я не еду. Только сидячка.

– Мужчина, это ваши сексуальные проблемы, что у вас стояк! – гукає жінка із "хвоста" автобуса. – Представьте, что мы сидим.

– Женщина, не будьте такой умной.

– Мужчина, не будьте таким серьёзным, вы же одессит.

– Как хотите, я со стояком не еду. Выйдите, посмотрите – рессоры совсем сели.

– Другие ездят полными – и ничего.

– Я только что звонил другому водителю, у него стояка нет. Моя машина выдерживает 18 пассажиров.

– Ваша машина выдерживает 3 тонны. Посмотрите на этих девочек, они же худенькие.

– Вы на себя посмотрите, женщина.

– Я себя знаю, – спокійно відповідає жінка, а юнак позаду підривається до водія:

– Не хами, бл… дь.

– Не нарывайся, а то звонок другу – и фестивальный автобус едет в КПЗ.

– У нас тоже есть друзья. Кто быстрее дозвонится. Может, у нас с вами даже общие друзья. Так бывает, – каже жінка попереду.

– У нас в Одессе и на "я" бывает, и на "ё" бывает.

З автобуса виходять п'ятеро, семеро залишаються стояти. Пасажири викликають організаторів фестивалю, ті – додатковий автобус. Водій цього таки рушає. Паркується ледь не серед дороги – стоянка заставлена іншими машинами.

– Не буду извиняться, вы – записной козел, – на виході випалює водієві дівчина.

– Как ваше фамилие? – питає жінка, яка сиділа попереду.

– Каком кверху, – представляється водій.

– Ясно, завтра на маршрут можете не выходить, – прощається пасажирка.

У кінотеатрі бачу знайомі обличчя зі "стояка". Трамваєм вони дісталися сюди раніше.