- Ріж мене, бий мене! - голосить "циганка" до ревнивого чоловіка зі сцени Національної опери. Чи не єдині слова, які розумію з її партії. Інші цигани теж співають нерозбірливо. В опері дають "Алеко" Сергія Рахманінова.

- Їм ліньки вчити тексти, - каже друг, який сидить поруч. - Половину слів ковтають.

До опери я підготувався заздалегідь. Перечитав поему Пушкіна "Цигани". На роботі слухав запис "Алеко" у виконанні Шаляпіна. Попри тріск і шум, слова розбирав добре.

За кілька тижнів із батьками йду на "Лебедине озеро" Чайковського. За півгодини до вистави у касах є квитки на місця на третьому ярусі по 60 грн або в партері - по 250. Мама з татом розкошелюються, я обираю економ-варіант. Третій ярус насправді виявляється п'ятим балконом, якщо рахувати знизу. Перед моїми очима велика кришталева люстра й позолочена ліпнина на стелі.

Нахиляюся, аби краще бачити танець маленьких лебедів. Принц Зіґфрід і принцеса-лебідь Одетта наче літають сценою. Незграбні лише стрибки злого чарівника.

- Мені він також не сподобався, - погоджується мама після балету. - Правдоподібно чарівник корчився лише в сцені передсмертної агонії. Але як красиво рухалися руки Одетти!

Мені згори було видно тільки те, що вона взагалі танцює. Аби розгледіти руки, не вистачило 2 сотні гривень. Цікавлюся, хто може собі це дозволити.

- Поруч із мамою сиділа мадам із Бангладеш. У антракті чув англійську, французьку, арабську і японську. У нашу оперу ходять лише іноземці, - говорить батько.

Патріотично заперечую:

- Неправда. На останньому балконі під стелею були самі наші.

×