Американські розчарування

Моя одногрупниця Оксана вийшла заміж за громадянина Сполучених Штатів. Два місяці тому поїхала за ним до Нью-Йорка. Скаржиться телефоном, що розчарована "цими американцями".

Перше розчарування: чоловікових родичів не було в Україні на весіллі. Свекор мав справи на роботі, а мати нареченого не схотіла їхати сама. Друге: американки не переймаються домашнім затишком. Свекруха не готує вдома. Гріють собі хот-дог чи гамбургер у мікрохвильовці. Обідати заведено в ресторанах. Із собою замовляють суп у контейнері, щоб повечеряти. В кімнаті молодшого чоловікового брата протяг - щілини у віконній рамі такі, що фіранка ходить ходором. Оксана делікатно сказала про це свекрусі. Та пояснила, що їй ніколи цим займатися.

Плач переходить у дику істерику. Ніхто не звертає уваги

- Вони якісь беземоційні й заглиблені в себе, - каже Оксана. - Їдемо з чоловіком у метро. Напроти дівчина розмовляє по мобілці. Раптом припиняє говорити й починає ридати. Плач переходить у дику істерику. Ніхто не звертає уваги. Я хотіла підійти, заспокоїти. Але чоловік сказав: "Ти ж не знаєш, як вона відреагує. Може, не хоче, щоб її втішали".

Зовсім перелякала подругу історія з місцевої газети. Американець середніх літ покалічив колишню дружину-росіянку та її доньку від першого шлюбу. Перед цим півроку шукав їх, писав у Twitter, що вб'є, як знайде. Безліч людей це читали, ніхто не відреагував.

- Мабуть, скоро й наші такими байдужими стануть. Усе американське беруть собі. От я чоловіка взяла, - сумно жартує Оксана.

На Різдво вона навідається в Україну. Попрошу, щоб привезла американської зубної пасти. Хочу такі білі зуби, як у них. І - все, цього вистачить.

×