Тьотя Катя і Катруся вперше з'явилися на екрані 40 років тому. Популярну дитячу передачу "з'їли" наприкінці 1980-х. Катрусю хтось украв

Ні "вечірньої казки" з Тьотею Катею та Катрусею, ні "Катрусиного кінозалу" жодного запису не збереглося. Ці дитячі програми зазвичай виходили в прямому ефірі, а керівництво Українського телебачення у 1970-1980-х не вважало за потрібне їх записувати. Та й техніка була сяка-така. Уціліли лише фрагмент плівки, де Тьотя Катя й Катруся беруть інтерв'ю в дитячого письменника Едуарда Успенського, та кілька фотографій.

Уперше в ефір передача "На добраніч, діти" з Тьотею Катею та Катрусею вийшла в червні 1972-го. Відтоді з'являлася по вівторках увечері впродовж 16 років. Передача одразу стала така популярна, що за півроку Тьотя Катя й Катруся почали вести окрему програму - "Катрусин кінозал". Тьотею Катею на екрані була нині 65-річна Катерина Лозовенко з дитячої редакції УТ. Прийшла туди після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

- Починала я з посади помічника режисера в дитячій редакції, - розповідає Катерина Семенівна. - Це була найнижча посада з усіх - щось типу "піди-принеси". Пам'ятаю, як тодішній заступник редактора дитячих програм Володимир Заманський послав мене відвезти його книжки в бібліотеку, ще й далеко так. Як же я образилася. Не знала, що він зіграє в моєму житті таку важливу роль. Саме він придумав для мене передачу, просту до примітивності, де в кадрі - ведуча й лялька. Щось, мабуть, у мені розгледів. До того ж я добре знала мову, бо закінчила українську школу, яких тоді в Києві майже не лишилося.

"Перед щоденною летючкою, де рецензенти оцінювали передачі, а керівництво Держтелерадіо УРСР давало вказівки, - згадує Володимир Заманський у "Записках киевлянина", - до мене підійшов черговий рецензент і сказав: "Те, що вийшло в ефір із цією актрисулею, - жах. Закривай цю дурну передачу". Та згодом на програму надійшов мішок листів, і з кожним випуском їх ставало все більше й більше. Діти надсилали малюнки, іграшки, одяг для Катрусі. На конвертах адреса: "Київ. Тьоті Каті й Катрусі". За кількістю листів керівництво УТ дуже уважно слідкувало. У дитячу редакцію їх приходило дуже багато. А Тьоті Каті - найбільше. І передачу залишили".

Для нової програми відібрали кілька ляльок. Спочатку був лисуватий хлопчик, потім - лялька, схожа на Петрушку.

Лялька зникла. Довелося розказати дітям історію, що Катруся захворіла

- Катрусю я знайшла випадково серед старого реквізиту, - продовжує Катерина Лозовенко. - Лялька одразу мені сподобалася: смішна така, з двома товстенькими кісками. Пізніше ми закрутили їх у два бублики. Катруся жила в редакційній кімнаті. Кажу "жила", бо її ніхто й лялькою не вважав. Поряд стояв ящик з її одягом. Його весь для Катрусі шили діти.

- Спочатку я боялася прямого ефіру. Роки чотири звикала. Суфлерів тоді не було, тексти треба було запам'ятовувати. Але мене завжди могла підстрахувати ляльковод Олена Клименко - артистка театру ляльок. Вона сиділа поруч зі мною, а не під столом, як чомусь багато хто думає. На початку 1990-х Олена виїхала до США. Виявляється, в Нью-Йорку, де вона тепер живе, є цілий фан-клуб "Катрусиного кінозалу". Вони її розшукали.

Чим був викликаний такий успіх передачі? Щирістю. Від камери нічого не приховаєш. Якщо ти ставишся до глядача чесно й відверто, це одразу відчувають по той бік екрану. У той час ніхто не думав про розкрутку чи рекламу. У якому одязі прийшла на роботу, в такому - зачіску поправила - і в кадр. Плаття в горошок, светрик, жилетка - все було моє. Можливо, тому все й виглядало природно. Якось прийшла у вишиванці з тонкого батисту. Керівництво зробило зауваження. Чи то за те, що вдягла вишиванку, чи що вона затонка. Зарплатня була 140 карбованців, адже основна моя робота - режисер дитячих програм, за "вечірню казку" отримувала гонорар - 19 карбованців за передачу.

Іноді навіть з високою температурою вела програму. А коли вирішила народити дитину, працювала до останніх днів вагітності. В ефірі не була всього три місяці після народження доньки Наді. Катруся цей час вела передачу сама.

У листопаді 1988 року з екрану зник "Катрусин кінозал". Замість нього вийшов "Мультфільм на замовлення". Чому згорнули таку популярну дитячу програму?

- Справжня причина саме в популярності, - каже Катерина Лозовенко. - А чужа популярність викликає заздрість, ревнощі чи невдоволення у багатьох людей. Особливо це не подобалася нашій новій керівниці, жінці пенсійного віку Інні Жуковій, яка сама жодної програми для дітей не зробила. Почала витісняти мене з редакції, а заступитися було нікому. От і з'явився "Мультфільм на замовлення".

А потім - зникла лялька. Того дня в нас мав відбутися творчий вечір у Будинку кіно. Прийшла до редакції - Катрусі на місці нема. Довелося розказати дітям історію, що вона захворіла. То був грудень 1988 року. Я зрозуміла: у такий спосіб мене просто усувають і що й вечірній програмі - кінець. Навіть не дали попрощатися з дітьми в ефірі. Якось від друзів дізналася, що бачили Катрусю в київському музеї ляльок. Подзвонила й мені сказали - справді, вона в них. Та коли прийшла туди, ляльки чомусь уже не було. Я стомилася її шукати.

Після закриття програми Катерина Лозовенко далі ходила на роботу, та не отримувала жодних завдань.

- Закінчилося все тим, що я сама перейшла в іншу редакцію - програм для Києва і області. Працювала режисером. У дитячу редакцію повернулася за 10 років.

×