Відсутність будь-яких помітних змін в країні після Революції гідності пояснити легко: олігархічна система влади залишилася незмінною, помінялися лише її керманичі. Тому всі старі схеми оббирання держави й народу працюють так само ефективно як і раніше. І це абсолютно закономірно.

Щоб утримати незмінною систему влади, олігархічні групи вигадують щоразу нові політичні проекти, причому, на будь-який смак. Вони, як хамелеони, можуть миттєво перефарбуватися у будь-який колір. Хочете більше демократії — будуть вам "проєвропейські" партії. Бажаєте трохи радикалізму — буде Ляшко з вилами. Не терпите націоналістів і "хунту" — нате Опозиційний блок. Як правило, виборці легко купляються на гарні обгортки і солодкі обіцянки. Потім доводиться за це розплачуватися.

В олігархічній системі усі політичні, економічні та соціальні кризи провокують самі олігархи. Адже їх причинами є спекулятивний капітал — украдений, відібраний, "наварений" незаконними способами тощо. А відсутність механізмів контролю суспільством влади породжує тотальну корупцію і безкарність. Що ми бачимо й нині. Найодіозніші посіпаки режиму Януковича безперешкодно виїхали до Росії, деякі опинилися в парламенті, а сотні тисяч чиновників, прокурорів, суддів, силовиків надійно сидять на тих же місцях і фінансових потоках. А війна лише збуджує їхні апетити, адже це найкращий бізнес. Цього року обсяг операцій з виведення грошей з України в офшори виріс на чверть — до 204 млрд гривень.

Причому самі олігархи за жодних обставин не бажають платити за спричинені ними кризи. Перекладають цю почесну місію на худі плечі трудящих. З одного боку, це справедливо: бачили очі, що купували, їжте тепер — хоч повилазьте. З іншого, громадяни мають відчувати свою відповідальність за кожен голос на будь-який виборах — від сільської ради до Верховної — саме через шлунок чи кишеню. Так краще доходить до голови.

У розвинених країнах головним контролером дій влади є опозиція. Коли вона бачить зловживання, то доносить це до суспільства, яке починає тиснути на можновладців. В Україні в широкому сенсі слова опозиції поки нема. Вона лише формується в надрах громадянського суспільства. Ті пару десятків комбатів, громадських активістів і журналістів, що потрапили до парламенту, не зможуть змінити його суть. Бо крім них там чотири сотні добре вишколених політичних пройдисвітів, шулерів, демагогів та циніків — надійна оборона непорушності олігархічної фортеці влади. Ті ж політичні партії, які могли б виконати роль дієвої опозиції, до парламенту не пройшли. Маю на увазі насамперед "Громадянську позицію" та Демальянс. Вважати ж опозиційними "Свободу" чи Компартію якось ніяково — вони вже показали, на якому повідку сидять у олігархів.

Утім, не все так сумно. Бо ніщо не може тривати вічно. Якщо еволюція застопорюється, їй на допомогу приходить революція. Така діалектика розвитку. А оскільки ми живемо в епоху інформаційних технологій, то усі процеси мають здатність прискорюватися. Адже інформацію про діяльність владних органів приховати все важче. Тому народження широкого антиолігархічного руху — на порядку дня. Побудувати нову, соціально справедливу країну можна тільки змінивши систему влади.

×