Відразу два найвідоміших представників російської опозиції — Олексій Навальний та Михайло Ходорковський — висловили свою позицію щодо окупованого Криму. В інтерв'ю радіостанції "Эхо Москвы" Навальний заявив, що у разі обрання його президентом Росії він ніколи не поверне півострів Україні. Наступного дня його підтримав Ходорковський:

— У головному ми союзники. Проблема Криму тепер на десятиліття. Істерика закінчиться — усі зрозуміють.

Ясно, що кримська тема для російських лібералів доволі слизька — загрожує втратою прибічників. Якщо понад 80% співітчизників волають "Кримнаш", то який політик наважиться їм заперечити? Утім, президентські амбіції Навального виглядають ефемерними. Його діяльність, за даними авторитетного російського аналітичного центру "Левада", цілком схвалюють лише 6% росіян. Удесятеро більше про нього взагалі не знають. Це й не дивно — опозиціонер піариться тільки в інтернеті.

Ставлення росіян до магната Ходорковського, який потрапив у опалу до Путіна і просидів за гратами 10 років, значно кращі. Третина опитаних підтримали його достроковий вихід на волю, а помилування — майже половина. Однак нині його ідею реформувати урядування Росії за західним зразком, аби позбавити президента частини повноважень, розділяє лише 12% співвітчизників.

Цікаво, що після виходу з в'язниці Ходорковський побував у Києві і висловив свою підтримку Майдану. Тепер же він критикує Захід за санкції проти Росії після анексії Криму та розв'язання збройного конфлікту на Донбасі. Мовляв, від цього стане гірше тільки простим росіянам.

Словом, справджується відомий вислів українського письменника Володимира Винниченка: "Російський демократ закінчується там, де починається українське питання". За великим рахунком, опозиції імперії в Росії ніколи не було й нема. Є лише декілька десятків справжніх опозиціонерів, які розуміють, що країна з неефективним управлінням і шовіністичним угаром має рано чи пізно розвалитися. Але таких людей, кажучи словами поета-шістдесятника Василя Стуса, "малесенька шопта лише для молитов і сподівання". До речі, переважна більшість дисидентів-шістдесятників не думали розвалити СРСР, а хотіли тільки його лібералізувати і демократизувати. Але закони історії невблаганні.

Нині так само більшість російських опозиціонерів воліють лише скинути Путіна та трохи лібералізувати режим, не руйнуючи його основ. Але щодо священного права недоторканності кордонів і законів імперії та зневажливого ставлення до інших народів вони одностайні. Той же Навальний у своєму блозі написав після подорожі Білоруссю: "Ну и белорусский язык это что-то волшебное: рэстаран. Как будто письменность придумали хачики, объединившиеся с падонками". Коли ж білоруси почали відверто обурюватися, він видалив свій опус.

Отже, у відносинах з Росією маємо не розслаблятися на жодному з фронтів, у тому числі ідеологічному, пам'ятаючи слова російського поета ХVІІІ століття Василя Тредіаковського: "Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй".

В історії часто бувало, що найкращим рішенням політика ставав не прагматичний, а моральний вибір. Життя іще не раз доведе російським псевдоопозиціонерам істинність цієї аксіоми.

×