– Тільки я так умію – одружитися і розлучитися на Новий рік, – каже друг дитинства Ігор.

Зустрічаємося на вокзалі в Луцьку. Виявляється, їхали зі столиці одним потягом.

Живемо на сусідніх вулицях, викликаємо одне таксі на двох. Згадую, що на Новий 2015 рік вітала його з одруженням. У соц­мережі виставив два альбоми з весілля. А дружина повходила в усі можливі групи для вагітних.

– Ти ж ніби готувався стати татом? – запитую.

– Позустрічалися всього два місяці. 1 грудня вона подарувала мені тест із двома полосками, – розповідає Ігор. – Я не лох. Чув, що так мужиків розводять. Повів її на УЗД. Наступного дня сама принесла довідку від гінеколога і відео з УЗД-обстеження. Вісім тижнів вагітності. У мене сумнівів не було, що через сім місяців стану батьком. Одружилися.

Після весілля Ігор полетів у відрядження в Емірати. Там отримав звістку – дитини не буде.

– Оксана дзвонить, плаче. Щось пішло не так, відкрилася кровотеча. Я півроку відходив. У листопаді повіз її на відпочинок у Карпати. Пішла в басейн, а я в номері лишився. Вирішив перевірити пошту. Замість своєї, загрузив Оксанину. А там листи з темою "Положительные тесты на беременность": "Оксана, вам больше помощь не нужна?" Прочитав переписку і волосся дибки стало. Якась гінеколог із Києва торгує тестами, довідками і відео з УЗД-оглядів. Ціна питання – від 50 до 2000 гривень.

Наступного дня подав на розлучення. Через пару місяців Оксана вийшла заміж за одногрупника. У грудні народила дівчинку. Дзвонив привітати. А вона плаче, що в дитини серцева недостатність. Просить гроші на операцію. Скинув їй тисячу доларів, а вона собі iPhone купила.

×