Олексій Коган, 50 років, у столичному центрі "Майстер-клас" провів вечір джазового портрета. Присутні під музику слухали короткі есе японського письменника Харукі Муракамі, 59 років.

О шостій вечора в кав"ярні, що на першому поверсі центру, зібралося з півсотні людей віком 40–50 років. П"ють каву, розмовляють про джаз і поглядають на годинник. Охоронці запрошують гостей на третій поверх. На стінах висять великі фотокартки джазових виконавців — Лариси Доліної, Каті Чилі, Олексія Когана, Джо Завінула.

У залі зібралося 500 людей. Двоє хлопців продають квитки на концерт по 550 грн і подвійний диск "Джазові портрети Харукі Муракамі" по 70.

— Якщо у вас немає грошей, залиште адресу, ми привеземо диски додому, — каже один.

Олексій Коган пропонує послухати кілька записів із диска. П"ятеро хлопців, що сидять посередині зали, перешіптуються та сміються. Глядачі з перших рядів голосно роблять їм зауваження.

Коган запрошує музикантів Андрія Арнаутова, Павла Литвиненка та Дмитра Александрова.

— Я зачитаю кілька есе Муракамі, а хлопці гратимуть. Якщо після цього експерименту в залі западе гробова тиша, я не ображуся, — каже він російською. Сідає за стіл, винесений на сцену, вмикає настільну лампу. Несподівано підводиться і дякує своїм батькам, синові та його дружині Анні.

— Анні та синові в другу чергу дякую за онучку, а в першу — за організацію вечора.

Потирає долоні, розповідає, як почався проект "Джазові портрети".

Квитки на концерт продають по 550 гривень

— До мене подзвонив слухач із Дніпропетровська: запитав, чи читав я "Джазові портрети" Муракамі. Відповів, що читав: дружина подарувала книгу. Слухач спитав, чому я не хочу зробити по цій книзі радіоп"єсу. На вулиці мені зустрівся друг — Віктор Савкін. Розмову він почав так: "Знаєш, учора бачив на книжковому базарі Петрівка "Джазові портрети" Муракамі, але не купив. Я не такий фанат джазу, як ти". Подумав, що це — знак, і розпочав роботу.

Коган каже, що диск виданий по-чесному. Права на озвучування тексту він отримав у видавництва "Ексмо", оскільки начитку робив російською. Розповідає, що його запитували, чому не зробив запис українською:

— Усі есе в мене є українською. Я сам переклав. Та жодне українське видання моїми перекладами не зацікавилося. Натомість зацікавилася компанія "Вінер", яка збирається продавати книгу на території СНД.

Після концерту розповідає "ГПУ" про найпам"ятніші зустрічі із зірками джазу.

— Ком у горлі стоїть, коли згадую Джо Завінула (піаніст і співак, народився у Відні, жив переважно в Америці. — "ГПУ"). Він рік як покинув цей світ. Ми познайомилися у Варшаві. На Джо була тібетська шапочка, очі у нього були жваві. Я сказав, що в захопленні від його музики. Джо махнув рукою і відповів: "До чого тут музика, я приїхав футбол подивитися".

Каже, що інший джазмен, з яким йому вдалося поспілкуватися близько, — американський гітарист Джордж Бенсон.

— У Києві мене попросили його супроводжувати. Бенсон поводився чемно, виглядав стомлено. Після прес-конференції ми пішли гуляти Маріїнським парком. Він роззирався довкола, заслуховувався щебетом птахів, усміхався дітям і не сказав жодного слова. Я також мовчав. Пройшло 40 хвилин. Біля дверей готелю Бенсон потис мені руку і сказав: "Дякую, ти просто фантастичний співрозмовник".

×