Віктор Янукович заперечив можливість визнання Україною незалежності Південної Осетії та Абхазії. Можливо, у президента просто погана пам"ять і він забув, що голосував за відповідну постанову 2 вересня 2008 року.

Тоді постанову не прийняли, оскільки її підтримали лише 140 його однопартійців — "регіоналів" і 27 комуністів. Але секретаря Ради національної безпеки та оборони Раїсу Богатирьову виключили з Партії регіонів після того, як вона розкритикувала Януковича за підтримку сепаратизму абхазької та осетинської республік.

17 вересня 2008-го кримський парламент, у якому домінує Партія регіонів, 79 голосами проти восьми проголосував за підтримку незалежності обох кавказьких регіонів. Усі 34 депутати із "Регіонів" підтримали цю постанову.

Яка ж тоді позиція президента і чи можуть українські виборці, західні уряди та міжнародні організації вірити їй?

Суперечливі позиції президента Януковича щодо грузинського сепаратизму ще більше вводять в оману, коли намагаєшся з"ясувати його ставлення до проблеми Придністров"я. 17 травня український та російський глави держав зробили спільну заяву про "спеціальний статус"" цієї території. Йдучи врозріз із міжнародною практикою і політиками трьох попередніх українських президентів, Віктор Федорович розрізняє Придністров"я та Молдову як окремі утворення, що непрямо вказує на визнання цього сепаратистського регіону.

І як тоді пояснити постійні зміни зовнішньополітичних орієнтацій президента і Партії регіонів стосовно членства в НАТО, яке вони підтримували, маючи владу в 2002–2004 роках, і проти якого вони виступають із 2005-го? Уряд Януковича 2003-го відправив військові частини в Ірак. За рік його виборча кампанія була переповнена антиамериканізмом. А 2006-го та 2009-го Партія регіонів завадила проведенню спільних військових навчань у межах програми НАТО "Партнерство заради миру". "Послідовність" не притаманна теперішньому главі держави.

Можливо, про погляди Віктора Януковича краще свідчить його підтримка ідеї Європейської системи безпеки, якою російський президент Дмитро Мєдвєдєв пропагує мету Радянського Союзу 30-річної давнини — усунути НАТО та США з європейського континенту.

Більшість українців бажають трьох речей: добрих відносин з Росією, збереження суверенітету країни та інтеграції в Європу

Є дві відповіді стосовно того, чому зовнішня політика Віктора Федоровича настільки дволика і сповнена постійними хитаннями.

По-перше, цьому сприяє глибоко вкорінена радянська політична культура, поширена серед представників Партії регіонів. Говорити одне, а робити інше — цілком природна річ для них.

Друга відповідь: президент і "Регіони" сліпо йдуть за зовнішньою політикою Росії як "молодші брати" і навіть не намагаються здійснювати власну зовнішню політику. Цим Віктор Янукович відрізняється від Леоніда Кучми. Колишній глава держави не був антиросійським і проросійським політиком, бо разом з тодішнім секретарем РНБО Володимиром Горбуліним проводив прозахідну багатовекторну зовнішню політику.

Це перший випадок в історії України, коли президент впроваджує одновекторну проросійську зовнішню політику за зразком білоруського президента Олександра Лукашенка. Єдина відмінність Віктора Януковича від останнього — прагнення на словах вступити в Євросоюз. Але він не має шансів досягти цієї мети, бо проводить напівавторитарну внутрішню політику.

Більшість українців бажають трьох речей: добрих відносин з Росією, збереження суверенітету країни та інтеграції в Європу. Віктор Федорович перевиконує перше завдання, проте нехтує двома іншими, штовхаючи українців в антизахідний блок.

×