"Не грай вар"ята", — часом кажуть у Галичині. Тобто не клей дурника. Бо вар"ятами тут називали та й досі називають людей несповна розуму, божевільних і просто нарваних. Або тих, що таких удають. Звар"ювати відповідно — з"їхати з глузду. Вар"ювати — дуріти, казитися.
Слово "вар"ят" походить — від латинського "vario" — інший, різний, не такий, як усі. І прижилося воно не лише у львівському міському жаргоні, але й пішло на села всього колишнього Королівства Галичини й Володимирії, як називали цей край за австрійського панування. Як-от у народній співанці:
Маю жаль до мами,
маю жаль до тата,
Що мя породили,
такого вар"ята.
Перша згадка про львівських божевільних міститься у хроніці Бартоломея Зиморовича "Леополіс Тріплекс". Описуючи політ комети над містом 1577 року, він зазначає: "Багато осіб, темних розумом, зробилися віщунами". Отже, вар"яти часто-густо викликали не лише співчуття, але й повагу і навіть страх. А років 100 тому уважалося, що лави божевільних поповнюють або представники неписьменної бідноти, або аристократії. Останнім макітрилося в голові чи від надміру знань, чи від фінансових клопотів. Найліпшим психічним здоров"ям натомість втішалися представники середнього класу. Ані нужда й темнота, ані великі багатство та вченість їм не докучали.
1884 року львівські газети писали про збожеволілого князя Шимона Шавула. Поліція утримувала його в готелі Куна, аби потім доправити до божевільні. Та князь зумів утекти. На вулиці Галицькій почав перепиняти перехожих:
— Пане графе! Як ви посміли відправити мого брата на смерть? — сипав претензіями. — Він ні в чому не винен, пане графе!
Після дня розгулювань вар"ята спіймали і відвезли до лікарні.
А на верхньому Личакові жив підстаркуватий дивак Дьодьо. Ні з ким не спілкувався, надто уникав жінок. Щойно бачив на вулиці кубіту — так називали зрілих представниць роду людського, — одразу переходив дорогу. Навіть власниця кімнати, у якій мешкав, про постояльця абсолютно нічого не знала. Раз на місяць Дьодьо тицяв їй в руки платню за свій кут, і все.
Дьодьо ні з ким не спілкувався, надто уникав жінок
Прогулюючись містом, він мав звичку зривати з парканів і стовпів афіші. Коли Дьодьо помер, напередодні Великодня, господиня звеліла вибити двері його кімнати. Труп лежав на величезній купі плакатів. Під час прибирання між отим сміттям знайшли чимало австрійських ґульденів. "Кількадесять тисяч", — писали газети. Кожна монета містила по 12,34 г срібла 900-ї проби. Тож навіть якщо тих ґульденів було лише 20 тис., виходить майже 250 кг срібла. Де вар"ят Дьодьо взяв такий капітал, ніхто не міг сказати. Гроші успадкував його двоюрідний брат, власник пекарні.
Першу божевільню у Львові відкрили 1785-го в колишній будівлі колегії ченців-піярів. І невдовзі слово "піяр" стало синонімом вар"ята. Майже через 100 років шпиталь для душевнохворих перенесли до приміського села Кульпаркова. 1930-го село разом із "домом вар"ята" приєднали до Львова. Відтоді вираз "Тобі місце на Кульпаркові" для львів"ян не потребує пояснень.
1938 року львівський журналіст Шимон Шпунд видав книжечку-репортаж "Місто божевільних" — про враження від відвідин закладу на Кульпаркові. На той час тут перебувало близько 2 тис. душевнохворих. 37% були римо-католиками, 29% — греко-католиками і 30% — юдеями. 7% кульпарківських вар"ятів були неписьменні, а 5% мали вищу освіту — показник вищий, ніж у середньому в Галичині.
Шпунд описує хворих, що його найбільше зацікавили. Найбільше вразив журналіста божевільний поет, що підписувався псевдонімом Скосьпастерник. Він розмножував свої вірші через копіювальний папір, зшивав у збірки і роздаровував лікарям та іншим хворим. Найбільші поезії називав сонетами і давав їм оригінальні назви — "Хрін у футлярі", "Сардини в одвірку", "Мрійник, розбитий на морі". Шпунд зауважив, що вони нічим не гірші за вірші тодішніх поетів-модерністів.
— Я король Лорд Герман Плахте, 1907 року здобув Африку і маю 2 тисячі і 2 мільйони війська, — заявляв англійською 50-річний єврей.
А 70-річний чоловік називав себе "домашнім цісарем":
— Звуся Александр Антін Леопольд І із дому Квєцінських-Габсбурґів. Присягав Богові і народові, урядові та війську, церкві та костелові, а всі свої ордери віддав до регуляції в машинерію.
"Цісар" працював у лікарняній пральні. До хвороби був органістом у костелі. Під час богослужінь у лікарняній каплиці часто сідав за орган і грав цілком пристойно.
4 
35413
Коментарі