Можна скільки завгодно говорити про "розвиток місцевого самоврядування", організовувати на цю тему безліч науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів і навіть слухань у Верховній Раді. Але без відповідного бюджетного забезпечення місцевих громад усе це залишиться порожніми словами й імітацією турботи. У реальному житті за межами столиці вся Україна вже давно об"єднана спільною проблемою — місцевим бюджетам бракує коштів на виконання елементарних господарських функцій — від комунальних до гуманітарних.
Розвиток місцевого самоврядування залежить від одного-єдиного конкретного економічного показника — міжбюджетного співвідношення розподілу Зведеного бюджету між центральним та місцевими бюджетами. В ідеалі він мав би становити 35% коштів державі та 65% — громаді. Проте в Україні простежується чітка тенденція надмірної централізації бюджету. Ця рукотворна політика всіх українських урядів, незалежно від політичних назв і кольорів, перевершила навіть радянський централізм і найжорсткіші диктатури й монархії у світовій історії.
Клан "київських" президента Леоніда Кравчука, клани "дніпропетровських" Леоніда Кучми і Павла Лазаренка та Юлії Тимошенко, клан "донецьких" Віктора Януковича — всі фінансово-промислово-політичні групи, які формувалися на регіональних рівнях, після завоювання влади в країні одразу ставали кланами центрального "корита": бюджетного, майнового, земельного. Отримавши доступ до центральних органів управління, вони щоразу збільшували бюджетні, майнові, земельні повноваження центру і зменшували частку регіонів. Із початку 1990-х міжбюджетне співвідношення з майже пів на пів трансформувалося у 80 на 20 на користь центру.
Найбільш показовим є приклад Партії регіонів. Будучи за кадровим складом партією переважно лише одного регіону, з центральною владою в руках вона вмить забула про суть своєї назви та ідеології. І замість турботи про регіони почала інтенсивно забирати з них ресурси. Звичайно, залишаючи преференції для свого материнського донецького регіону у вигляді податкових пільг, вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку. Але від цього простим жителям ні тепло ні холодно, а місцевим бізнесменам — солодко й ще солодше.
Інші українські регіони чомусь легко прогнулися під тиск однорегіональної групи. Невже не очевидним є егоцентризм "біло-синіх", як і бюджетоцентризм попереднього біло-сердешного вампіра, яка пила народні гроші не так грубо-цинічно, як аферистично-елегантно? Це видно з динаміки структури бюджетної системи країни. Частка місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті, починаючи з першого року незалежності, уперто скорочувалася на користь центрального. На такому поганому прикладі України скоро можна буде придумувати новий термін, іще гірший за поняття диктатура й авторитаризм — владовампіризм. І співавторства цього терміну ні в Юлії Тимошенко, ні в Миколи Азарова ніхто не зможе відібрати.
Голові громади все одно доведеться їздити в Київ на поклон, щоб вибити гроші на заміну каналізаційної труби в сільраді
Тенденція надмірної централізації економіки, яку творить наша політична еліта, прямо суперечить вимогам як становлення ринкових відносин, так і розвитку місцевого самоврядування. Звичайно ж, нестачу законодавчого бюджетного фінансування на місцях дуже "вигідно" поправляти з центру в ручному режимі й на власний розсуд. До того ж це чудове поле для хабарництва й корупції, а з другого боку — дієвий інструмент контролю над місцевою владою, узалежнення її від царя (цариці) при центральному бюджеті. Але ще більше зосередження повноважень і ресурсів у центрі зведе нанівець усі зусилля самоврядування. Не допоможе тут і адміністративна реформа. Голові громади все одно доведеться їздити в Київ на поклон, щоб вибити гроші на заміну каналізаційної труби в сільраді.
4 
35413
Коментарі