Районний суд міста Мена на Чернігівщині місяць тому виніс вирок двом торговцям людьми. Громадянина Молдови 25-річного Андрія Шарабана засудили до восьми років позбавлення волі, а його спільницю 23-річну Тетяну Бабко з Мени — до чотирьох.
Засуджені сплатять потерпілим Ірині Осипець та Олені Пінчук по 3 тис. грн. На Чернігівщині вперше засудили тих, хто запроторив людей у трудове рабство.
У січні 2008 року Шарабан і Бабко ходили по домівках у Мені та в селі Блистова, звідки родом Тетяна. Випитували, кому скрутно живеться. І переконували їх збиратися на заробітки. У Мені погодились Євген Русанов та Володимир Царенко, у Блистовій — Юрій Розя, Віталій Садовський, Ігор Осипець, його дружина Олена Пінчук і сестра Ірина.
— Син малий, роботи нема. Хазяйство без мужика держать важко. То й согласилась, — пояснює 25-річна Ірина Осипець. — На біржу не піду — ні спеціальності, ні стажу. Зразу після школи заміж вискочила.
— Я пастухом шість років працював, — каже Юрій Розя, 30 років. — Тетяна обіцяла: "Дорогу оплатять, побудете тиждень-два. Не сподобається — ніхто не триматиме. За роботу по хазяйству в селі платитимуть 1000 гривень чистими за місяць. Забезпечать житлом і їжею". Казала, щодня буде м"ясо.
— 18 березня позаторік Тетяна купила білети і повезла нас у Бєлгород, у Росію. Через три дня передала Андрієві Шарабану. Найняли мікроавтобус, повезли в обхід постів міліції в село Кирилове Липецької області. У маршрутці забрали паспорти, наче для реєстрації, — згадує Ігор Осипець. — Привезли в сільську хату. Ні ліжок, ні нар, на підлозі — матраци. Чоловіки й жінки спали покотом, в одній комнаті. Спали, в чому ходили. Бо не було чим укриться.
Вставали о 6.30, снідали і о сьомій — до роботи. Саджали картоплю, фарбували будинки, носили цеглу. Відпускали їх, як темніло.
— Робили, як воли, а годували нас — як у концтаборі. На сніданок запарена "мівіна". На обід щі: кілька картоплин, квашена капуста плаває, баланда. На друге — каша та солоний огірок. На вечерю залишки від обіду. Молдаванам їсти більше діставалося, бо жінка з їхньої бригади куховарила. Правда, баня була — милися, щоб воші не завести.
Спершу працювали у фермера, потім заробітчан возили машиною на інші об"єкти. Там уже не було лазні.
— Квітень, а милися в річці. Зайдеш у воду — від холоду все в бублик скручується, — згадує Ігор Осипець.
Два місяці працювали безкоштовно. Мобільники Андрій Шарабан відібрав.
Першими повернулися додому Олена Пінчук та Ірина Осипець. Паспорти їм віддали, а гроші пообіцяли передати згодом, коли приїдуть назад чоловіки. Оплатили тільки дорогу.
— Уперше нам заплатили по 1000 рублів (300 грн. — "ГПУ"), коли перегнали із сільгоспробіт на ремонт церкви в селі Донькоє. Гроші пішли на їжу й цигарки, — каже Юрій Розя. — Від недоїдання ми страшенно схудли. Я важив, як їхав, 86 кіло. А повернувся — було 72.
Восени 2008-го Андрій Шарабан із бригадирами побив чернігівців.
— Ми сварилися, требували паспорти й гроші. Шарабан і компанія збили мене і Юрка Розю до синців. Жені Русанову вибив зуба. Володі Царенку зламав верхню щелепу. Пригрозив, що нам кінець, якщо будемо рипатися. Сказали, якщо втечем, то міліція й таксисти поймають і здадуть назад. Бо все схвачено і за все заплачено. І ми знову, як раби, сапали буряки, перебирали картоплю, — розказує Ігор Осипець.
Обіцяли 1000 гривень чистими і м"ясо щодня
Вирішили тікати без грошей і документів. Рушили вночі, по шпалах. Пройшли десь зо 60 км. Удень залягали в кущі, бо боялися гонитви. Орієнтувалися за зірками. Їли рулети з трьох ящиків, які знайшли на узбіччі. Якось ускочили до останнього вагона товарняка і доїхали до міста Старий Оскол. Звідти знову пішки.
— Женя Русанов лише повторював: "Тільки б дійти до України. Я й прикордонного стовпа поцілую". Грошей — ні коп"я. Як тікали, прихопили свою мобілку із шухляди Андрія Шарабана, — продовжує Ігор Осипець. — Я з Русановим подався продавати телефон, а Володя Царенко з Юрою Розею нас не дочекалися, пішли вдвох. Телефон ми продали за 20 гривень на наші гроші. Купили білети й поїхали електричкою до Козачої Лопані — найближчої прикордонної станції. А від неї до українського кордону — по шпалах. Ні російських, ні наших прикордонників не було. Бачимо стовп прикордонний: "Державний кордон України". Я й кажу Жені Русанову: "Хто обіцяв цілувати?" Він обхопив стовпа руками, як дитина матір, поцілував. Хоч і мужики, а плакать хотілося. Нарешті свобода! З Росії до України тікали чотири дні. Ще три — товарняком із Харкова до Сум. І від станції Ворожба до Мени — дизелем.
— А нас прикордонники українські піймали, — додає Юрій Розя. — "Хто такі? Куди йдете?" Обшукали. Побачили, що взять нічого, то відпустили. Як добралися додому, написали заяви в міліцію.
Андрія Шарабана і Тетяну Бабко затримали.
Ігор Осипець працює диспетчером на Чорнобильській атомній електростанції. Олена Пінчук поки що без роботи. Ірина Осипець готується вдруге стати матір"ю. Юрій Розя влаштувався прибиральником до кінотеатру "Блокбастер" на Петрівці в Києві. Володимира Царенка, кажуть, забрала дружина в Одесу. Євген Русанов знайшов роботу на сирзаводі в Мені.
Зароблені в Липецькій області гроші, частинами, Тетяна Бабко повернула. Паспорти міліція знайшла в селян у Росії.
3 
35413
Коментарі