За попередньої влади, що за президента Ющенка кілька разів змінювала свою конфігурацію, коаліція у складі Партії регіонів, Соцпартії і Компартії оголосила себе антикризовою. Тоді кризи не було, а влада назвалася — анти... Тепер, коли криза таки нагрянула на державу, народ і уряд, провідна фракція стала чомусь не антикризовою, а антиурядовою.
У цьому виявилася унікальна специфіка українського фінансово-економічного форс-мажору, коли всі — не проти кризи, як у всіх інших країнах планети, а усі — проти уряду і на боці кризи.
Коли прем"єр Тимошенко каже, що Україна — дуже сильна держава, то вона має цілковиту рацію: такого канібалізму слабка держава не витримала б.
Однак сила держави — категорія аж ніяк не абстрактна. Її носіями завжди є державні чинники, цілком реальні і конкретні, навіть із персональними прізвищами. Говорячи про українську силу, Тимошенко говорить те, що відчуває, тобто власну силу.
Бо коли сьогодні пострадянське громадянство ще не забуло рапорти про трудові досягнення на честь державних свят, глава уряду доповідає народу, що мінус в економіці, який означає, що криза перемагає нас, змінився на плюс, який означає, що кризу перемагаємо ми.
Якщо без зайвих глузувань із приводу передсвяткових трудових рапортів, то це добра новина до святкового столу.
І різниця лише в тому, що колись статистику підганяли під історичні дати, а тут криза сама прогнулася під нашим святковим столом.
Але все-таки чи сама? Якби раптом більшість країн планети святкували б свій день народження у серпні, то вона, ця більшість, аж ніяк не мала б підстав робити такі рапорти.
Подзвоніть їй опівночі чи о сьомій ранку — вона на роботі
А Україна належить до тієї меншості, що вже зробила мертву петлю, відштовхнулася від дна падіння і почала рухатися знизу вверх, а не навпаки, як все ще рухаються по слизькій і нахиленій, кризовій площині більшість країн світу.
Тимошенко прийшла до влади, коли кризи ще не було. Більше того, вона наважилася сказати, що її й не буде.
І це був останній її гріх. А далі — робота до сьомого поту. Висловлю переконання, що наявність Юлії у кріслі глави виконавчої влади означає, що Україні пощастило.
Ідеальний антикризовий менеджер. Якби був об"єктивний тендер на таку роботу і в такий час, то його виграла б тільки вона. На таку роботу в неї немає конкурентів у державі.
Що від антикризового менеджера вимагається?
По-перше — фантастична енергетика, здатність працювати по 24 год. на добу. І таким треба вродитися. Якщо мати не дала такого перченого характеру, ніде такого не навчишся.
Вона це робить — спитайте у будь-якого міністра чи клерка із Кабміну. У режимі МНС працює весь уряд. Подзвоніть їй опівночі чи о сьомій ранку — вона на роботі.
Вибачте, але вайлуваті Віктор Андрійович і Віктор Федорович на таку продуктивність не здатні. Не такими вродилися — не такими антикризовими.
По-друге — шалена віра у результат. Хто ще, крім неї, вірив, що бюджет для мирних умов вдасться втримати в умовах бойових, екстремальних?
Скиглили всі, що нова хвиля накриє Україну. Більше того, повтікали з поля бою ліберали-боягузи, каркали платні оракули, такі аж надто великі державні мужі у псевдопатріотичному екстазі просто душили на диво синхронним блокуванням та вотуванням.
Не вийшло. Їхня колежанка — криза — валиться з ніг. Ще трохи — і вона в нокауті. Разом зі своїми дебелими Вікторами-секундантами.
Отже, всі — проти Юлі, а вона проти — кризи, і вона перемагає.
І навіть не вона, а ми. Виграє держава. Бо ліпшого подарунка, ніж плюси Держстатистики, для держави бути не може.
З днем народження, Україно!
Будьмо!
7 
35413
Коментарі
134