”Нового посла Росії Михайла Зурабова в ній самій люди проклинають”

Російський політолог Андрій Окара вважає, що Україна й Росія продовжуватимуть газові війни.

Які причини звільнення з посади посла в Україні Віктора Черномирдіна?

— Їх багато. Одна з тих, що на поверхні, — провал створення у Верховній Раді широкої коаліції. Узагалі, Путіну та Медведєву на цій посаді потрібна цілковито контрольована людина, з власного середовища. А Чорномирдін навіть з іншого покоління: Кучми-Єльцина. До того ж йому 71 рік, він хворий, просидів на цій посаді майже три терміни.

Як оцінюєте призначення Михайла Зурабова?

— Це сигнал Україні, що вона не є пріоритетом для Росії. З точки зору Кремля, українську політику роблять не в Києві, а у Вашингтоні, Брюсселі та Москві. Зурабов не ”голуб” і не ”яструб”, не кар’єрний дипломат, а менеджер ранньопутінського призову. Належить до пітерських економістів-лібералів, яких називали ”антинародним урядом”. Відомі проекти Зурабова — реформування сфери охорони здоров’я і пенсійної системи. Це дуже вдарило по соціально незахищених верствах населення. В Україні його майже не знають, а в Росії проклинають — так само як Чубайса, Кудріна, Гайдара чи Грефа.

Зурабов технологічно був необхідний ”колективному Путіну”, аби на нього можна було списувати всі непопулярні антисоціальні реформи. Ненависть простих росіян до Зурабова була така, що його довелося першим із непопулярних міністрів-”капіталістів” 2007 року відправити у відставку.

Як зміняться російсько-українські відносини?

— Ті, що будувалися за Черномирдіна, передбачали дипломатію ”без краваток”. Це політика доби Єльцина і Кучми. Усі вони ментально та стилістично близькі — колишні ”червоні директори”, ”радянські люди”, ”православні атеїсти”. Тож багато питань вирішували за рахунок особистих стосунків.

Черномирдіну вдавалося згладжувати гострі кути у двосторонніх контактах. Востаннє це сталося недавно, коли в Полтаві під час відзначення 300-річчя Полтавської битви російська урядова делегація відмовилася покладати квіти до пам’ятника загиблим українським козакам. Черномирдін почав жартувати: мовляв, переплутали, не так зрозуміли тощо. Хоча було очевидним, що то символічний жест Кремля.

Черномирдін міг дозволити собі вільні висловлювання на адресу українських політиків і можновладців, які, з точки зору традиційної дипломатії, були некоректними і вимагали жорсткої офіційної реакції. Але через його специфічну харизму й амплуа це не сприймали серйозно. Якби так висловився хтось інший із іноземних послів — був би дипломатичний скандал.

Від Зурабова такого очікувати годі. Його призначення свідчить про те, що жодних проривів у російсько-українських відносинах у Кремлі не планують. Демонструють, що Україна не цікавить Росію й нею можна намагатися керувати, не виїжджаючи з Москви.

От посол США в Україні — це завжди дуже важлива політична постать. Чимало питань він вирішує саме в Києві. Але в Кремлі гадають, що нині не треба симетричної відповіді Штатам в Україні. Мовляв, можна все вирішувати за допомогою газового крана чи інших важелів, а не дипломатичним шляхом. Тож необов’язково, щоби посол був впливовим політиком.

А українська влада щодо ставлення до Росії вдається до двох крайнощів: або, як Ющенко, все робити наперекір, або, як Янукович, — ”чего изволите хотеть?” Та політична сила, яка вийде за межі такої дилеми, й зможе побудувати по-справжньому самостійну та самодостатню геополітику, отримає шанс на майбутнє і врешті-решт урятує Україну. Але поки що більшість українських політичних сил — це похоронні команди.

Президент Росії Дмитро Медведєв прагне перенести стосунки з Україною з ідеологічної в прагматичну площину?

— Попередня діяльність Зурабова свідчить про те, що він — менеджер і переконаний ліберал-фундаменталіст. Сподіватися від нього нових ідей не варто. Можливо, він стане просто наглядачем за газовою трубою й інтересами ”Газпрому” в Україні.

Чи означає це, що Москва менше спекулюватиме на захисті російськомовного населення чи російської мови в Україні, підтримці проросійських рухів?

— Черномирдін, до речі, не дуже цікавився російською мовою — більше газовою тематикою. Проблемами російської мови та культури він переймався щороку 12 червня, коли з розмахом, ”по-барськи”, відзначали День Росії.

Мовно-культурними питаннями опікувалися такі політики, як Костянтин Затулін із Росії, а з України — Партія регіонів і дрібні маргінальні об’єднання з Одеси, Донецька й Сімферополя. Гадаю, в цій сфері нічого не зміниться. Бо якщо раптом російська мова стане другою державною, то на чому деякі українські політики та партії ”розводитимуть” своїх московських спонсорів? Що обіцятимуть своїм виборцям? Адже нічого, крім віртуальних політичних примар, пов’язаних із мовним питанням та НАТО, багато хто з них просто не здатен запропонувати людям.

А якою буде політика Кремля на найближчих президентських виборах в Україні?

— Донедавна кремлівська стратегія була приблизно такою. Україна — цілком непередбачувана і незрозуміла країна, в якій безладдя й хаос. Усі кандидати говорять, що вони проросійські, всі ломляться в Кремль та в Міністерство закордонних справ, але коли отримують владу, нічого не роблять для Росії. Тому й сподіватися ні на кого не можна, всі зраджують, ”кидають”. Тож найменшим злом є кандидат із найбільшим рейтингом — Віктор Янукович. Треба, мовляв, якось підтримувати його, але не так очевидно, як 2004 року. А домовлятися з ним уже потім, після обрання.

Але 7 червня Янукович зробив, можливо, найяскравіший крок за все своє політичне життя: відмовився від широкої коаліції. Причому це не було погоджено ні з Тимошенко, ні з Ахметовим чи Колесниковим, ні з Кремлем. Певно, лише Клюєв та Ющенко могли б пояснити історію такого дивовижного ”прозріння”. Тож тепер Москва змушена наново будувати своє тактичне бачення української політики. І однозначної відповіді, що робити на українських виборах, у Кремлі ніхто не знає. Усе зводиться до загальних фраз: мовляв, відстоювати російські інтереси, боротися з викривленням ”спільної історії” тощо.

Росія використовуватиме газове питання для впливу на українську політику?

— Це один з небагатьох важелів, який іще залишилися. У будь-який момент можна говорити, що Україна несвоєчасно сплачує за газ чи не виконує своїх зобов’язань, що ”Газпром” змушений сам закачувати газ у сховища й таке інше. І використовувати це як привід для чергової інформаційної війни та захисту своїх інтересів.