Памфлет

Скажіть мені,

чому дорогою йдемо безславною?

Чому на міжусобній стіні

Україна плаче Ярославною?

Ходили ми усі до школи,

і нам пора прийти до тями:

Україні майже ніколи

не щастило з вождями.

В історії нашій є містичні таємниці:

фатальні помилки та ментальні дурниці

робили наші вожді недолугі —

провокатори іноземної наруги.

Так було постійно —

колись і нині —

тому так важко Україні

бути самостійною.

А чи були у нас пророки?

Так, і вони давали мудрості уроки,

але погано вчилися наші провідники

та місцевого розливу керівники.

Тепер знають у кожній хаті:

до влади прийшли нікчеми пихаті,

не державні діячі, а властолюбці погані,

не політики, а політикани,

не обранці, а засранці,

всілякі псевдо-, недо- й архі-,

плутократи, магнати, олігархи

та переважно олігофрени

з політичної арени.

Верховна Рада — не парламент,

а біржа фінансово-політична,

до демократії не дотична,

"понятія сходняка" — її регламент.

Місцеві ради

землю дерибанити раді.

Міністерства — холдинги

фінансово-партійні,

інтереси в них корпоративні.

Коридори влади

ведуть у лабіринт корупції.

Не лікують від цієї вади

ні закони, ні укази, ні інструкції.

У системі судочинства —

вакханалія безчинства.

Органи правоохоронні

поводяться, мов сторонні,

або захищають злочинців від закону

і моляться на хабар, як на ікону.

В Україні править бал

фінансовий і політичний кримінал.

Між ним та народом

точиться громадянська війна,

і в цьому є моя вина,

бо я — з України родом.

А де суспільство громадянське?

Воно ще радянське.

А де українська нація?

У внутрішній еміграції.

У нас є Україна-мати,

а де нам українців узяти?

У населення є країна,

у народу — Україна.

У всіх нас, українці-гречкосії,

конверсія свідомості має бути належною:

Україна тоді стане незалежною,

коли вийде з тіні Росії.

Скажіть, національного інтересу охоронці,

хай знають спантеличені люди:

доки Україна плавати буде

у невизначеності ополонці?

Час летить вічності ракетою —

двадцять перше століття надворі,

Україна знову стала розмінною монетою

у чужій цинічній геополітичній грі.

Скажіть мені,

ті, хто повинен це сказать:

ідуть за днями дні,

а ми рухаємося вперед чи взад?

Я люблю цю країну,

але зневажаю таку державу,

яка перетворює її на руїну,

на непотріб іржаву.

Ледь животіє здоров"я охорона,

освіта, культура й оборона.

Зник риболовецький флот,

тваринництво знищено як клас,

занепали підприємства — добробуту оплот,

книгарні щезли враз.

Зникають ліси, гинуть ріки —

природу нищать моральні каліки.

Продукти харчування

непридатні для вживання.

А де органи контрольні?

Та хліба ж у них вольні.

Мабуть, покарав нас Бог:

живемо за рахунок імпорту та в борг.

Від бідності та хвороб

населення наше вимирає.

Хіба цей факт вам серце не крає,

якщо в нього не проник

байдужості мікроб?!

Ми покликані здійснити прорив

від виродження до відродження

і виправдати цим явище свого народження.

Щоб здійснити прорив — потрібен порив!

Наші провідники —

це напівпровідники:

вони в кризу заводять,

а з неї не виводять.

Дефолт відповідальності

на межі фатальності.

Влада діє неадекватно, нерозумно —

і кінця краю цьому не видно:

і смішно, і сумно,

і боляче, і стидно.

У нас спотворена державна структура,

а ми її схиблені діти.

У нас немає еліти —

у нас є номенклатура.

І нема на те жодної ради:

у лукавстві, марнославстві, суєті

приходять до влади

все не ті, все не ті.

Стара генерація, нова дегенерація —

потрібна радикальна політична  операція.

Скажіть мені —

прошу наяву та уві сні — про такі важливі та невідкладні речі:

де ви — провідники, провісники, предтечі?!

×