Актриса московського театру ім. Вахтангова 65-річна Маріанна Вертинська приїхала до Києва в Музей однієї вулиці на виставку, присвячену пам"яті свого батька — шансоньє Олександра Вертинського. Виставка триватиме до 31 серпня, вхід 15 грн.

— З усіх міст батько найбільше любив Київ, — ховає Маріанна обличчя у букетику білих гвоздик. — Він провів тут третину життя. Народився 9 березня 1889 року на вулиці Володимирській. А на Садовій у популярному тоді "Павільйон де Парі" уперше вийшов на сцену. Дуже любив українські пісні, перед концертами розспівувався "Реве та стогне Дніпр широкий".

На стінах висить півсотні пожовклих світлин. Нема жодного фото шансоньє із першою дружиною — полячкою Надією Потоцькою. Вони одружилися 1923-го, коли Вертинський емігрував до Німеччини. Розлучилася за два роки, дітей не мали.

Мати Маріанни, 86-річна Лідія Циргвава, живе в Москві. Жінка зіграла герцогиню Анідаг у радянському фільмі "Королівство кривих дзеркал".

— Батько помер, коли мені було 13. Із мамою вони познайомилися у московському ресторані "Ренесанс". Мамі було 19, батькові — 53. Він дружив тільки з молодими, з однолітками нудьгував. Називав маму персидською кішечкою, оленятком, безхвостим чижиком та іконою. Капризував: "Я вчора простудився на сцені. Так прихопило, що не можу повернути шию. Напевне, скоро помру. На могилу приносьте конвалії, інших квітів я не люблю".

Мама докоряла йому в листах, що бачила з іншими жінками. Тато виправдовувався: "Вони мені подобалися рівно стільки, скільки може подобатися річ у магазинній вітрині. А потім ти береш її в руки і переконуєшся, що товар гнилий". Довго умовляв маму вийти заміж. Думав, що її родина проти. Йому і в голову не приходило, що вона не хоче одружуватися через різницю у віці.

1920-го співак емігрував до Туреччини, потім жив у Румунії, Німеччині, Америці, Франції. Маріанна народилася у китайському місті Шанхай. Вертинський називав її Бібі.

— Жили бідно. У Китаї було багато наших земляків. Намагалися продати нам якісь речі за шалені гроші. Тато казав, що вони відігруються на нас за революцію.

1943-го родина повернулася до Москви.

— Перед від"їздом мама загубила ключі від валіз. Тато розлютився: "Ми їдемо в країну, де живуть люди чисті, як діти! Вони навіть слова "украсти" не знають". Прямо на московському вокзалі нас обікрали, навіть дитячі суміші забрали.

Ми чухали вошиві голови й дико матюкалися

У Москві народилася менша донька Вертинських Анастасія, також актриса. Від шлюбу з режисером Микитою Михалковим вона має сина, режисера Степана, 44 роки.

— Хлопчика назвали на честь дяді Стьопи з вірша діда, Сергія Міхалкова. Мама сердилася: "Як це так, назвати сина Стьопою у родині, де навіть кішку звуть Франшетта!".

Концерти Вертинського у СРСР були рідкістю, на них сиділи цензори. Тоді він читав патріотичні вірші.

— Тато не вимовляв літеру "р". Ці вірші звучали комічно: "Гисью магш, команда подана, слышен шашек пегезвон. За советский кгай, за Годину в бой уходит эскадгон". Якось моя вчителька сказала, що батьки виховують нас не по-радянськи. Адже ми не їздили в піонертабори. Батьки якось відправили нас туди з двома шкіряними німецькими валізами, набитими теплими речами і продуктами. Додому ми повернулися з одною фібровою валізою на двох, у якій лежала запрана майка з написом "Коля К" і сатинові труси з написом "4 загін". Ми чухали вошиві голови й дико матюкалися. Воші нам не змогли вивести, тому поголили.

За 14 років життя у СРСР Вертинський написав 20 віршів.

— Перед смертю у Львові зіграв кардинала в фільмі Михайла Калатозова "Змова приречених". Католицькі священики казали, що такому кардиналу міг би позаздрити Ватикан. Пишався, що його роль була українською мовою. А от англійської не любив. Відмовився від зйомок у кількох голлівудських фільмах. Актриса Марлен Дітріх радила йому: "Відраза до англійської — природна для будь-якої нормальної людини. Пересильте себе".

×