"Від часів Івана Грозного в політиці імперської Росії мало що змінилося"

 

Один із лідерів Татарського громадського центру (ТГЦ) Нафіс Кашапов, 50 років, зазнав політичних переслідувань з боку Федеральної служби безпеки. Через те 2005 року він мусив виїхати в Україну. Тут створив Інформаційний центр для викриття злочинів Москви. Кашапов стверджує: Кремль планомірно винищує в республіках почуття національної свідомості та гідності.

Чим для нацменшин у Росії стала її війна з Грузією?

— Після російсько-грузинського збройного конфлікту більшість радикальних національних рухів Російської Федерації почали об"єднуватися. Скажімо, раніше між нами і башкирами було більше непорозумінь, ніж злагоди. На території сусідньої республіки проживає багато татар, яких добровільно-примусово записували башкирами, всіляко стимулюючи їхнє національне самозречення. Нині ситуація змінилася. Уфа дедалі більше прагне співпрацювати з Казанню і Набережними Челнами, координує дії з нами. Те саме можна сказати про Удмуртію і Чувашію, Дагестан, Інгушетію та Ічкерію. Цей процес набирає таких обертів, що зупинити його не зможе навіть імперська політика Володимира Путіна.

За Єльцина було краще, ніж зараз?

— Він "приспав" національні рухи. А от агресія Росії у Грузії із застосуванням найсучаснішої зброї, лицемірне й провокаційне визнання Абхазії та Південної Осетії як "незалежних держав" показали не тільки татарам і башкирам, а й усьому світові: від часів Івана Грозного в політиці імперської Росії мало що змінилося. Ця війна розвіяла останні наші ілюзії й спонукала до об"єднання народи Поволжя та інших регіонів. Вони відстоюють свої життєві інтереси, чинять опір імперській політиці асиміляції та геноциду. Татарстан за часів Єльцина називали внутрішнім зарубіжжям Росії. Крім максимально можливого економічного і державного суверенітету, ми певною мірою вийшли на міжнародну арену. Режим Путіна, розчавивши Чечню, не міг із цим миритися. Рівновагу у відносинах між центром і республікою було брутально порушено, насамперед щодо економіки. Завдяки татарській нафті федеральний бюджет отримує щороку понад 12 мільярдів доларів. А повертають нам лише мільярд. Та ще й подають це як благодіяння. Мабуть, до колоній в Африці світовий імперіалізм виявляв менше цинізму.

Яка ситуація з національно-визвольною боротьбою?

— Мій брат-близнюк Рафіс — керівник ТГЦ. Свого часу ми були успішними бізнесменами, що давало змогу підтримувати боротьбу за суверенітет не тільки морально, а й матеріально. Ми та когорта наших соратників, так би мовити, національна буржуазна еліта, виділяли гроші на видання книг із правдивої історії Волзької Булгарії, Казанського ханства, загалом татарської нації, на підтримку національно свідомих журналістів. Але за часів президентства Путіна, після придушення Ічкерії на Кавказі, ФСБ заходилася закручувати гайки в інших "самостійницьких" регіонах. Наш бізнес ліквідували.

Завдяки татарській нафті бюджет Росії отримує щороку понад 12 мільярдів доларів

А в чому ще проявляється "закручування гайок"?

— В ідеології, наприклад. Ось видали для учнів п"ятих-шостих класів татарських шкіл підручник з історії накладом 50 тисяч примірників. У ньому навіть не зазначено, що татари — окрема нація. Що земля, на якій вони живуть, належить їм. Що у татар є своя мова, культура, традиції, історія — нічим не гірша, ніж у росіян. Але автори "підручника" пішли ще далі. Вони вмістили ілюстрацію про те, як наші предки смажать на вертелі людей. Мовляв, добре зробив свого часу Іван Грозний, що знищив, потопив у крові дикунську державу цих людожерів. У такий спосіб Москва планомірно й послідовно отруює дитячі душі. І це не поодинокий випадок, а чітка лінія, спрямована на знищення останніх крихт національної свідомості й гідності в російських національних республіках. Повірте, в Удмуртії, Марій Ел, Бурятії, Туві ситуація не краща. Радше навпаки.

Чому ви втекли в Україну?

— Формально ФСБ десь дістало знімки, на яких я стою в оточенні чеченських бойових командирів. Тобто мене звинуватили у тероризмі. Але детальніше розслідування довело, що моя місія в Ічкерії була суто гуманітарною. Російські спецслужби перестали переслідувати мене офіційно — принаймні в Україні. Тут я отримав статус політемігранта. Але це не означає, що вони дали мені спокій. Маючи тут свою агентуру, ФСБ дістає мене, організовуючи зухвалі затримання, перевірки документів, "дивні" телефонні дзвінки з погрозами.

Вашому братові та іншим активістам ТГЦ висунуто, зокрема, обвинувачення в релігійній нетерпимості й навіть руйнуванні храмів. Чи не є це проявом екстремізму?

— У незалежному і демократичному Татарстані діятиме принцип свободи сумління — як, скажімо, нині в Туреччині, яка прагне до Євросоюзу. Звичайно, є й татари-християни: це їхнє право, і ми мусимо поважати їхній вибір. Ми не проти православ"я — ми проти насильницької християнізації. Вона проявляється у санкціонованому владою будівництві культових споруд лише однієї з багатьох конфесій багатоконфесійного міста — яким є, наприклад, Набережні Челни. У повальному хрещенні водою породілей і немовлят у пологових будинках Татарстану. Це практикують священики Російської православної церкви. Вони не зважають на протести батьків, які сповідують іншу віру. І якщо деякі наші дії видаються проявом нетерпимості й екстремізму, то це через відчай і неможливість достукатися до владних структур цивілізованим шляхом. Хоча й від помилок ніхто не застрахований.

Як почуваєтеся в Україні?

— Тут цілковита свобода. Люди мирні й світліші розумом від заангажованих росіян. Тому почуваюся комфортно настільки, наскільки це можливо для політемігранта. З українцями волзьких татар об"єднує не тільки те, що обидві нації завжди вважали найзатятішими і найнебезпечнішими ворогами Російської імперії. Є й ще одне: колись наші предки входили до аморфного і нестабільного державного утворення — Великої Болгарії. У восьмому столітті її територія пролягала від Наддніпрянщини до Волги, охоплювала Дон і Північний Кавказ. Існує навіть булгарська, тобто татарська, версія виникнення Києва на Заячих горах, по-нашому — на Куяб-тау. Можливо, цей "заячий" корінь є у назві столиці України.

×