80-річчя святкує сьогодні Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (у миру — Михайло Денисенко). Після літургії у Володимирському соборі митрополит слухатиме "Ярослава Мудрого" в Національній опері.

Його Святість прийняв нас за кілька днів до свого ювілею у столичній резиденції. У залі Священного Синоду сідає у крісло, береться за серце й морщиться:

— Вік дає про себе знати. Двічі на рік лікуюся в санаторії у Кончі-Заспі.

За побутом патріарха слідкують 81-річна паніматка Варвара з помічницею Валентиною. Запевняють, що Філарет — людина невибаглива: спить 6 год., прокидається о шостій ранку, любить молочне й овочі, а м"ясо та рибу вживає зрідка.

Що хочете отримати в подарунок? — запитую в патріарха.

— Нічого. Моя матір Меланія прожила 95 років, а тато Антон — 40, загинув 1943-го під Запоріжжям. Тому треба думати лише про вічне.

Правда, що вашу матір священик відмовився відспівати?

— Мама все життя ходила до церкви Московського патріархату в селі Благодатне на Донеччині. Коли померла, хотів відспівати її сам. Але священик у церкві, з якої я починав церковне життя, відмовив. Відспівував маму на подвір"ї. А після похорону звів у селі ще одну церкву — для прихожан Київського патріархату.

Як прийняли рішення посвятити себе Богу?

— Після смерті батька задумався, чи є вічне життя. Переконання, що воно існує, привело мене до віри в Бога. А якщо є Бог, то треба служити Йому, а не безбожній владі. Я був дуже слухняною дитиною. Коли батько загинув, усе лягло на мої плечі як старшого сина в сім"ї. Мій найменший брат Миколай помер від раку. Іванові зараз 78, Володимирові — 76. У ті часи треба було про сіно для корови думати, про дрова для хати. Бавитися ми не мали часу. Я у футбол грав востаннє років у 8. Дівчат не мав, не закохувався ні разу. І ніколи в житті не пошкодував про свій вибір.

Хто більше займався вашим вихованням — батько чи мати?

— Мати. Я не хотів вчитися, то вона заставила. Та впливу мав більше батько. Він курив і випивав, але був дуже доброю людиною, сусіди його за це поважали. Ні разу на нас батьки не підняли руки. Тільки раз тато відшмагав кропивою за те, що я рвав траву для корови в сусідському саду. Жили бідно, у родині іноді були на всіх одні чоботи. Коли я вчився в Одеській духовній семінарії, отримував по картці 400 грамів глевкого хліба. Доки доходив від магазина до семінарії, з"їдав його.

Тато відшмагав кропивою за те, що я рвав траву для корови в сусідському саду

Як у радянські часи вдалося зберегти вірність Церкві?

— За радянських часів не було жодного священика, який би не мав контактів з органами безпеки. Це називалося "реєстрація". Без неї ти не мав права служити на парафії. Перша зустріч у мене була 1952-го у воєнкоматі. Двоє офіцерів кажуть: "Переказуватимете все, що на сповіді почуєте". Я відмовився. Один виймає пістолет, кладе на стіл: "Бачите? Можем розстрілять". А я сказав, що не боюся, бо став ченцем, аби бути свобідним, і для мене немає різниці, розстріляють мене зараз чи помру у старості. Мене записали як "агента Антонова". Проте я ніколи не доповідав на своїх братів. За це довелося жертвувати свободою. Як єпископ я мав сам призначать священиків на парафію, але мусив погоджуватися на тих, кого мені підсовували. Особливо важко було в часи "хрущовщини". Я був тоді ректором Київської семінарії. Списки абітурієнтів узгоджував із КДБ. Відсіювали всіх із вищою освітою. А згодом семінарію закрили, мене звільнили.

Прошу розповісти про найгірші й найкращі моменти життя.

— Найрадісніші роки були, коли я був ченцем у Троїце-Сергієвій лаврі. Чистив там килими й храм, подавав кадило. Найскорботніші — коли почалася робота із КДБ. Після проповіді у Володимирському соборі мене хотіли зняти з посади екзарха України, бо я сказав, що нас умертвляють — а ми живі, у нас відбирають усе — а ми багаті. Покликали в Москву, питають: "Для чого ви такі слова виголошували?" Кажу: "Це слова апостола Павла з послань у Новому Завіті. Ви ж самі дозволили друкувати Новий Завіт. Раз ви дозволили, я й сказав". Найбільше було випробування, коли в 1990-х відійшов від Московського патріархату. У Москві мене вирішили з посади предстоятеля зняти, щоб я не міг просити автокефалії. Але як?! Почали придумувать. Не тільки кошти (патріарха звинуватили у привласненні коштів УПЦ. — "ГПУ"), там ще й аморалка була... (Філаретові закидали співжиття з Євгенією Родіоновою, яку митрополит називає сестрою, і батьківство її трьох дітей, про яких говорить як про прийомних. — "ГПУ"). І це по всьому світу надрукував журнал "Огоньок". Міг подати до суду. Але для чого? Христа теж судили. Я вирішив займатися своєю справою — будувати Церкву. Зараз мене підтримують усі демократи, за кордоном і в Україні. А коли був у Московському патріархаті, покійний уже нині В"ячеслав Чорновіл писав до Архиєрейського собору, що Церква з таким керівником не може сприяти духовному відродженню українців. Потім ми з ним порозумілися, він став повністю на моєму боці.

Президент Віктор Ющенко причащається у вас?

— Ющенко сповідається і причащається у священика у Володимирському соборі.

Чим займаєтеся нині?

— Перекладаю четвертий том "Добротолюбія" від руки, а потім п"ять помічників набирають це на комп"ютері. За десять років переклав 40 томів, 18,5 тисячі сторінок. Служу, їжджу по єпархіях. В Америці буваю на наших парафіях.

Любите перельоти чи переїзди?

— Що швидше. Я побував у сотні країн на всіх континентах, окрім Антарктиди. Ніколи не їду надовго. У Києві у цей час керує справами архімандрит Єпифаній. В Італії та Франції сподобалася архітектура, в Японії — дисципліна, починаючи з дітей. Як вони організовано переходять вулицю, не підуть на червоне, слухають!

Що читаєте, слухаєте у вільний час?

— У молоді роки читав класичну літературу. Особливо любив Достоєвського "Братів Карамазових", Толстого, Пушкіна, Тараса Шевченка. Зараз читаю тільки духовну літературу. Слухаю Баха, народні пісні. Моя улюблена — "Пісня про рушник", особливо у виконанні Дмитра Гнатюка.

23 січня 1929 — Михайло Денисенко народився в с. Благодатне Амвросіївського р-ну Донецької обл.

1950, 1 січня — прийняв чернечий постриг із ім"ям Філарет

1952 — закінчив Московську духовну академію

1958, 12 липня — возведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії

1968, 25 лютого — возведений у сан митрополита

1991 — відділився від Московського патріархату

1995, жовтень — на Всеукраїнському Помісному Соборі став Патріархом Київським і всієї Русі-України

×