"Маю досить пристойну колекцію кумедних уривків із творчих робіт учнів, які називаємо мовними приколами чи муками творчості, — пише в листі до редакції вчителька з Києва Ольга Палажченко. — Надсилаю деякі з них, аби ви усміхнулися".
Учителька й однокласники часто провідували Сашка в лікарні. Після цього він став калікою.
Я охоче ходжу в школу, бо мене заставляє мама.
Нема нічого ціннішого для дівчини, як її честь. І коли вона її втратила, то їй нема чого їсти і на що жити.
Коли бійці перепливали через річку, то побачили, що вона їм по коліна.
Люди у війну були голодними, тому й працювали так весело.
Побачивши собаку, я сміливо почав тікати.
Чумаків виходили зустрічати жінки, та не всі поверталися додому.
Посеред кімнати стоїть шафа, у якій я роблю домашні завдання.
Свині ставилися до господарів із повагою й подавали голос лише тоді, коли дуже хотіли їсти.
Великдень справляють на могилках. Там бігають нищі, інваліди, діти та інші люди.
Прекрасна людина, коли її не чіпати.
Коли мати Тараса померла, батько одружився з іншою жінкою, яка привела з собою ще трьох.
І як справжній українець, я завжди пам"ятаю свою рідну мову — татарську.
Як справжній українець, я все зроблю, щоб українців було найбільше у світі.
Чоловіки діставали з попелу залізяччя, черепи та інші хатні речі.
Солдати побачили по оба боки дороги старого діда.
Моя мама любить мене і тата, тому повісила нас над своїм ліжечком.
Діти любили чим попало і на чому попало.
4 
35413
Коментарі