40-річний Володимир Вовкогон із села Павлівка-1 Тальнівського району Черкащини самотужки виховує п"ятеро дітей. Найстаршим — близнятам Володимиру та Михайлу по 16 років. Найменшій Ганні — п"ять, сину Віталію — 10, Василю — шість.

Невелика хата Вовкогона стоїть недалеко від центру села на вул. Колгоспній. Із веранди виходить Володимир у картатій сорочці та темних брюках:

— Дітей ще немає. Вони в школі. Прийдуть за півгодини, — каже і запрошує до хати. — Сам я із Кіровоградщини. Виріс у селі Піщаний Брід Добровеличківського району. Там школу кінчив. І в армію пішов служити — шофером був у будівельних військах.

Від військкомату чоловіка направили вчитися в училище Новоукраїнська.

— Маю кілька спеціальностей — механік компресорних установок, шофер, токар і зварювальник. 1988 року познайомився із першою дружиною Людмилою. Вона родом із хутора Перемоги. То недалеко від мого рідного села. Зійшлися. По об"яві в селі Довгеньке знайшов роботу. Там у колгосп запрошували шоферів. Тому в грудні 1989-го переїхали сюди і вже Новий рік зустрічали на новому місці. Як колгосп розпався, пішов працювати далекобійником, на КамАЗі їздив. Возив по Україні будматеріали: цемент і шлакоблоки, а в жнива — зерно та буряки.

1992 року в подружжя народилися близнята.

— Мишка назвав я на честь діда. А Люда Володьку на мою честь назвала, — згадує чоловік. — Із першою дружиною прожив п"ять років. Вигнав її, як застав із коханцем. Після того ні разу до дітей не приходила. Чув, ніби живе в тому селі, звідки родом. Хлопців виростив із шестимісячного віку. Ізмалку до сосок не привчав. По сусідству жінка жила  Наталя Кравець, у неї була грудна дитина. Вона і моїх підгодовувала. Люди посовітували купити корову, то вони на тому молоці й зросли.

Діти люблять гречаний суп і картоплю

Синів у школі досі плутають.

— Для мене вони різні: і за характером, і на лиці. Мишко трохи повніший. Вовчик більш м"який характер має, жалісливий такий. Усіх йому шкода. Як на Мишка кричу, то так переживає, наче то на його кричали, — усміхається батько. — Як були малі, то я зліг на цілий місяць, устати не міг. Забрали в лікарню. То я й малих із собою брав, бо ніде було діти. Узагалі самих не лишав їх. Як робив на комбайні, то після школи їх знайомий привозив на поле. А вже вночі додому поверталися. Вони засинали в машині.

Із другою дружиною чоловік познайомився, як гостював у селі Майданець.

— Катерина родом з Уманського району. Спочатку все було нормально. У мене двоє синів, і в неї малий Віталик на руках. Як народилися наші спільні діти Василь та Аня, я усиновив Віталика. Усі діти на моєму прізвищі. Як малій було три місяця, жінка поїхала в Тальне за грошима на дитину. Тоді по вісім тисяч давали, — згадує. — Повернулася, як малій вже півроку було. Я зібрав її документи, речі й випровадив. Де вона зараз, мене навіть не цікавить.

Зі школи приходять діти, вітаються. Батько каже, щоб ішли перевдягатися.

— Хлопці допомагають по господарству. Вова на кухні хазяйнує. Готувати я його навчив. Діти люблять гречаний суп і картоплю. Мишко із меншими хлопцями відповідають за порядок у домі. Найменшенька Аня теж намагається допомогти. Я воду провів у хату, то вона любить посуд мити.

Питаю, чи сваряться між собою хлопці.

— Якщо заводяться, то лиш гляну на них —  бігом миряться, — сміється батько. — Недавно в хаті зробили ремонт — переклеїли обої, підфарбували. Меншим хлопцям купив двоповерхове ліжко. У Ані є своя кімната. Але поки там не спить — прохладно, як газ проведуть, тоді вже. На цьому тижні мають підвести. Спочатку ми жили в іншій хаті, вона почала валитися. Нам виділили іншу. У цій раніше священик жив.

Чоловік працює на сільськогосподарському підприємстві "Лідер" начальником нічної зміни.

— Як іду на роботу, то старших за головних лишаю, — обіймає доньку. Дівчинка вмикає гру на мобільному. Каже, що вміє грати.

У селі чоловіка хвалять: роботящий, дітей глядить. Ніколи не нарікає, що йому важко. Додають, що Вовкогон має золоті руки. Він і зварювальник хороший, і токар. Односельці часто йому замовляють щось зробити: електротерку, січкарку чи електромлин.

×