Вона вставала з жайворонками й ходила по росі — казала, що через ноги вбирає силу землі.

— Вранці ми всі разом сідали і пили каву з канапками, і завжди на столі стояв трилітровий бутель меду, — згадує невістка письменниці Ірини Вільде Антоніна Полотнюк. — Вона дуже любила кухню. Настільки любила, наскільки до приготування не мала дару.

Своєї кухарської безпорадності Ірина Вільде не приховувала. Її фірмовою стравою була печена в лушпайках картопля та полита олією квашена капуста. Не раз приказувала: "Любите народ, пишете про народ, думаєте про народ, — їжте, як народ".

Свої рукописи "вилежувала". Прокинувшись, кидала на підлогу стару гуцульську ковдру й купу маленьких подушок-ясиків, брала окуляри, папір, олівці й лягала писати. Рукописами була завалена вся долівка. Від найменшого протягу аркуші розліталися й плуталися. Вона забувала нумерувати сторінки, потім годинами шукала потрібну частину.

— Більше дурною такою не буду! — стиха кляла себе.

Поки тривало натхнення, всі у квартирі ходили навшпиньки.

Більше дурною такою не буду!

"Сестер Річинських" Ірина Вільде почала писати 1937-го, а надруковані були лише у 1960-ті роки. Критики писали, що все життя вона писала роман про себе, про своє "химерне" серце.

Наприкінці 1970-х письменниця оселилась у двоповерховому котеджі у так званій професорській колонії на вул Чумацькій у Львові. Дороги там не було, на вулиці паслися кози. Будинок стояв посеред старого запущеного саду. Ірина Вільде жила на другому поверсі. Сходи були рипучі, вузькі. По обіді любила відпочивати на балконі. Стелила ковдру, обкладалася "ясиками", гортала журнал і засинала.

Дарія Дмитрівна мала "манорію" усіх женити. Свою хатню працівницю пані Джулинську спромоглася видати за сина письменника Андрія Чайковського Миколу. Престарілій домогосподарці заімпонувало з удови стати жінкою професора.

Молодший син письменниці Максим ще зі школи захоплювався піротехнікою, хімією, мріяв винайти пластикову бомбу. Під час навчання на другому курсі університету заснував організацію "Чорна стріла смерті". Потім вирішив допомогти міліції ловити шпигунів, пішов у "органи", здав пістолет, печатку "Стріли" та запропонував співробітництво. Його арештували, виключили з комсомолу й університету. Аби сина поновили, Ірина Вільде погодилася засудити діяльність поета-дисидента Ігоря Калинця і написала статтю в обласну партійну газету.

Максим успішно закінчив університет, одружився, народилася донька Дарина — названа на честь бабці. Під час обшуку в нього знайшли зброю, заарештували й посадили. Дружина Антоніна пішла від нього.

Ірина Вільде не витримала цькування сина. На схилі літ впала в дитинство, втратила пам"ять. Забувала вдягатися, зі спушеними панчохами блукала вулицями Львова. Її приводили чужі люди.

Старший син Ярема вирішив замикати матір удома. Після звільнення Максим влаштувався на роботу у морг. Коли померла Ірина Вільде, займався бальзамуванням і похоронами матері.

1907, 5 травня — Дарія Макогон народилася в Чернівцях у родині поета Дмитра Макогона
1928–1933 — навчається на гуманітарному факультеті Львівського університету
1932–1939 — вчителює у Коломиї та редагує газету "Жіноча доля"
1934 — одружується з Євгеном Полотнюком
1935 — під псевдонімом Ірина Вільде ("вільде" — німецькою "дика, бурхлива", Ірина — від справжнього імені Дарина) друкує повість "Метелики на шпильках"
1936 — народився син Ярема; через 6 років — син Максим
1943 — гестапо розстрілює Євгена Полотнюка за допомогу партизанам Сидора Ковпака. Той усе життя почувався зобов"язаним письменниці й не раз вступався за її сина Максима, звинуваченого у націоналізмі
1950 — виходить заміж за Івана Дроб"язка, інженера Львівського ремонтного заводу, через 10 років розлучаються
1965 — за роман "Сестри Річинські" присуджено Шевченківську премію
1982, 30 жовтня — Дарія Полотнюк померла, похована у Львові на Личаківському цвинтарі
Син Ярема Полотнюк — український сходознавець, перекладач — живе у Львові

×