Із 60-річною Ганною Принц, спадкоємицею творчої спадщини Бориса Гмирі, зустрічаємось у квартирі-музеї співака на Хрещатику. Господиня втомлена. Каже, день був божевільний — казначейство запізно перерахувало гроші на видання її з Мар"яною Копицею книги "Гмиря і Шостакович".

— Перерахували 22 грудня, а треба було на початку вересня, — скаржиться. — Добре, хоч із Антимонопольним комітетом домовилася. Подзвонила і сказала: "Я розробляла закон про вас. Або швидко все підписуєте, або як у "Тарасі Бульбі": я вас породив, я і вб"ю".

Розповідає, що в цей дім прийшла вже після смерті Гмирі.

— Його дружина, Віра Августівна, написала мені листа. 1974-го я переїхала із Криму до неї в Київ. Поступила в аспірантуру Інституту економіки. Там і невістка Петра Шелеста працювала. З Вірою Августівною ми родички. Наші прадіди родом із Чехії. КДБ треба подякувати: вони ступінь родства встановили.

Вербували?

— Два місяці тиснули. Твердила їм: "Добре, буду працювати. Тільки дайте якийсь значок, аби всі бачили, що я сексот". Підписувати їхні папери відмовилася. В інституті мене 8 років не помічали. Не просували, не підвищували зарплати, хоч дисертація була готова. Вже за Михайла Горбачова захистилася.

Про мене чутки розпускають, що я жидівка, самозванка якась, — продовжує. — "Говоріть, говоріть", — думаю. Щоб увічнити пам"ять Бориса Романовича, потрібна була така людина, як я — економіст. Гроші в руки ніхто не дасть. Тож із Міністерством культури, Академією наук та закордонними спонсорами створили благодійний фонд Бориса Гмирі. 15 його дисків випустили. Монета вийшла до 100-річчя.

На роялі "Бехштейн" стоїть скринька з написом "На пам"ятник Борису Гмирі".

— Не дуже збирається, — зітхає. — Біля філармонії вже й куток відвели. Потрібно мистецький центр Гмирі відкрити. Треба йти до міністра культури, щоб той із Віктором Януковичем поговорив. А тут ремонт зробимо, — показує на великі щілини вздовж стелі та стін. — Нас затоплювали. Бачите розводи, де картини висять? Добре, що не пішло по шафах зі щоденниками та листами. Там і листи Шостаковича лежать. За них мені пропонували гроші, на які сто років можна безбідно жити.

Каже, що музикознавці перекручують стосунки Гмирі з Шостаковичем. Надто коли йдеться про 13-у симфонію з "Бабиним Яром" на слова Євгена Євтушенка.

— Ісак Глікман пише, що Гмиря струхнув і в "трудную минуту не подставил плечо Шостаковичу". Дмитру Дмитровичу дозволяли зарубіжні поїздки і гастролі, а от Борис Романович був невиїзний. ЦК КПУ заборонив Гмирі виконувати "Бабин Яр". Єврейська громада потім йому мстила. Скуповувала абонементи і на концерти не приходила. Уявляєте: на вулиці море людей, а в залі порожньо. Гмиря персонально з кимсь зустрічався. Говорив: "Передайте, якщо хоч раз повториться історія з квитками, подам до суду". До речі, був на прем"єрі 13-ї симфонії в Москві. Написав у щоденнику: "Сподобалися "В магазині", "Бабин Яр". Успіх — демонстративний".

Додає, що Шостакович був на записі Гмирею циклу "П"ятиденка" на вірші Євгена Долматовського.

— Перегортав ноти акомпаніатору. На романсі "День образ" розплакався.

Недавно, розповідає, до Києва приїздила дружина Шостаковича Ірина Антонівна:

— На її честь був прийом в російському посольстві. Три романси з циклу "П"ятиденка" виконував бас Тарас Штонда. Твердить: "Те, що робив голосом Борис Романович, нікому не під силу". Питаю: "Тарасе, скільки ти готував "П"ятиденку"?" — "Місяць-півтора". — "А Борис Романович — рік і п"ять місяців".

Тут йому не давали співати. Заздрили

Показує книжкові шафи, заповнені енциклопедіями Брокгауза й Ефрона, Великою радянською.

— Штонда дивувався: "Борис Романович це все перечитав?". А він, коли брався за черговий твір, знав усе про епоху. Ретельно ставився й до чистоти дикції. У Москві МХАТівці говорили: "Идемте слушать изумительную русскую речь Гмыри". У Московській філармонії дав близько 600 концертів, у Ленінградській — 400, а в Київській — лише 110. Йому тут не давали співати. Заздрили. І за кордон не пускали.

Хіба у Москві не заздрять?

— Росія розумно використовує таланти. А ми їх нищимо. Гмиря перевершив Шаляпіна, це навіть росіяни визнають. Голоси в Україні не диво, а от великі співаки — диво. Борис Романович не виставляв свою гідність напоказ. Це і є — українець. У нас є світлиця Козловського, і пам"ятник скоро буде. А він так любив Україну, що жив у Москві. У Києві ж вимагав шалених гонорарів. Борис Романович якось хотів із ним "Моцарта і Сальєрі" співати, а той 10 тисяч карбованців запросив. Звісно, Київська філармонія відмовила. Я всюди писала, вимагала: не робіть Козловського та Гмирю друзями.

1946, 3 серпня — Ганна Принц народилася в смт Тересва на Закарпатті
1969 — одружилася з математиком Олександром Комаренком
1974 — на запрошення Віри Гмирі переїхала з Криму до Києва
1976–1979 — училася в аспірантурі Інституту економіки АН УРСР
1987–1997 — старший науковий співробітник інституту
1993 — заснувала Міжнародний фонд Бориса Гмирі
з 2000 — підготувала 15 компакт-дисків із його записами
2004 — організатор Першого міжнародного конкурсу вокалістів ім. Бориса Гмирі

×