Анатолій Мельник вирішив зробити Івано-Франківськ чистим(фото: Мирослав Кушніренко)

Прилаштувавши восьмиметрову драбину, один із робітників — невисокий, повнуватий — швидко піднімається вгору із зеленим відром та жовтою щіткою.

Анатолій створив фірму, працівники якої миють в Івано-Франківську вікна та вітрини. Двоє його колег — у прозорих дощовиках. Ховаємося від дощу в салоні білого ”Фіату”. Немолодий водій та інспектор, що приймає роботу, зітхнувши, виймають парасолі й виходять надвір.

У Анатолія весь час дзвонить мобілка. Аби не заважав, він вимикає телефон.

Після одного з шоу ”Акули бізнесу” на ICTV Мельник став у Івано-Франківську відомим. У травневій передачі троє бізнесменів — Євген Черняк, Ольга Гуцал, Олександр Кардаков — вирішили дати хлопцеві піврічну безпроцентну позику. У долю з Анатолієм ”акули” не увійшли.

— Спочатку я просив удесятеро більше. Але мені порадили переглянути потреби й почати з меншого, — він закурює ”Бонд”. — Гроші від інвесторів іще не надійшли. Але в мене вже повірили батьки й друзі — позичили п’ять тисяч гривень.

Він міцно тримає у лівій руці мобілку, а правою відчайдушно жестикулює.

Фірма Анатолія називається ”Універсальний прибиральник”.

— Чотири роки тому їздив ровером з Івано-Франківська до Львова, де вчився на військового журналіста. На дорогу витрачав десять годин. В армії був просто поведений на чистоті! — розповідає.

Але ж 130 км легше долати потягом? — зауважую.

— Е ні, на ровері ліпше, — заперечує. — Доки подорожував, назнімкував зо три тисячі фотографій. Зробив навіть кілька виставок.

Мельник у бордовій сорочці та краватці. Розповідає, як познайомився з львів’янкою Настею, на три роки молодшою.

— Вона — унікум! Пише філософську прозу — значно дорослішу, ніж сама. Ми спілкувалися переважно через листи, її твори і мою поезію. А зустрічалися рідко, раз на півроку. Але розійшлися, — каже трохи сумно. — Тоді я записав два диски пісень.

У шибку стукає інспектор. Хлопці кладуть драбину й відра в багажник. Одне не влазить, і його беруть на коліна. Інспектор сідає попереду.

— Сьогодні вже не чую рук, — каже один із мийників, Роман, і потягується до хрусту.

Ми з Анатолієм перебираємося до кав’ярні ”Червона рута”, а машина їде на наступний об’єкт.

Хлопець замовляє міцну каву. Кидає три ложки цукру. Пояснює, що ласун, а за день може випити до десяти філіжанок кави.

Конкурентів не боїтеся?

— У цій справі конкурентів немає, — знову закурює ”Бонд”. — Ми порахували: у місті щойнайменше 300 брудних вивісок. Одну миємо за 20–50 гривень. Можемо працювати і вночі.

Він починає мугикати якусь пісеньку. А далі розповідає, що буде купувати ручну підмітальну машину ”Керхер” і 40-метровий підйомник. Тоді зможе мити вікна у висотках.

— Нарешті звільню маму від брудної роботи, — каже. — Але вона не любить, коли я прибираю вдома. Занадто чисто.

До нас підходить мініатюрна чорнява дівчина.

— Це моя сестра Світлана, майбутній модельєр, — знайомить він. — Вона пошила хлопцям уніформу. Старша — Вікторія — скоро має народити. А згодом піде до мене бухгалтером: має дві вищі освіти.