Перша веселка у вересні.

Передостанній вечір вересня. Похолоднішало. З ранку йде повільний осінній дощ. Виходжу на волю з підземки на Печерській, біля ЦВК. Хмари роздмухав вітер, Сонце на заході прагне до горизонту. Саме світило заховали високоповерхівки, але промені все одно розтікаються по щілинах поміж будинків.

На сході, над лівим берегом Дніпра, з`являється веселка. Перші кілька хвилин видно лише її частину над горизонтом, потім поволі вимальовується вся, закручуючись різнокольоровою дугою над містом. В цьому явищі природи є щось. Щось таке, що не дозволяє відірвати погляд та виймає тебе з потоку постійних справ та думок. І ще викликає посмішку. Навіть не на обличчі, а якусь внутрішню посмішку.

Ніколи раніше не бачив веселку в таку пору. Одразу пригадав, що це перша моя веселка з початку року. Не те, щоб не сподівався, а, мабуть, просто забув про таке явище. Або не помічав за перманентним поспішанням кудись. А тут - на тобі - один погляд, і от вона!  Одразу всі сім кольорів - як ковток свіжого вільного повітря, після сірого неба, дощу та напівмертвого метро.