Про силу держави і кризу зевлади

Мало кому потрібна сильна українська держава. Власне, вона потрібна лише тим українцям, які готові жити за законом. Проте в них також є проблема: надмірно суворі закони, наперед розраховані на їхнє неповноцінне виконання. Так що навіть цим законослухняним доводиться їх періодично обходити. Хтось робить це залюбки, хтось з огидою або від безвиході, але ж.

Натомість слабка українська держава потрібна всім, хто навчився паразитувати на її слабкості - і зсередини самого державного апарату (продаючи свою спроможність вибірково вмикати і вимикати державні функції), і ззовні нього (купляючи послуги перших).

Тут одразу треба зазначити, що свавілля представників держави - це не "сильна держава", а якраз дуже слабка держава, якою її окремі функціонери дозволяють собі крутити, як їм зручно.

Звичайно, лише дуже слабка українська держава влаштовує українських олігархів. А вже Кремль і поготів (тут їхні інтереси збігаються).

Але держава, яка є комфортно (для можновладців) слабкою в нормальній ситуації, в ситуації кризи починає просто розсипатися. Саме це ми спостерігаємо зараз: тиск коронавірусу спричинив в Україні системну кризу державного управління. На такі навантаження "зевлада" вочевидь не була розрахована.

Питання: як глибоко має впасти Україна економічно і соціально внаслідок сьогоднішньої безпрецедентної управлінської кризи, щоб українські олігархи та громадянське суспільство знову - як у 2014 році - опинилися в одному човні та взялися рятувати державу як таку - тобто, змінили цю калічну "зевладу" на достатньо сильну, щоб впоратися з поточними викликами?

І, головне, як це легітимно зробити у розпал пандемії?

Гадаю, у найближчі місяці ми ще не раз повернемося до цих питань.

Оригінал