Розуміння того, хто саме є українцем, стає ширшим

Етнічний націоналізм ефективний для бездержавних націй. Кровна спорідненість, спільна мова, культура, історія - це те, що використовується для мобілізації національного колективу, за відсутності державних рамок. "Здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї" - гасло, цільовою аудиторією якого були люди, близькі за походженням, мовою, традиціями.

Із здобуттям держави збереження націоналізмом етнічного характеру маргіналізує його і ставить під загрозу існування здобутої держави (за винятком, якщо вона не мононаціональна).

Для виходу на новий рівень у нових державних умовах націоналізм має переформатовуватися в політичний (громадянський), адже може (і повинен) тепер мобілізувати ширшу аудиторію - різні етнічні спільноти об'єднанні державними рамками, тобто всіх громадян незалежно від їх походження. Його завданням стає вибудувати модель, яка дозволить включити цих інших в новостворювану політичну націю і зробити це на основі саме етнічної культури титульної нації, яка дозволить йому зберегти національну унікальність.

Українською нацією після 1991 року стають не лише українці за походженням, але й представники інших націй, які мешкають на теренах України. Але для того, щоб новостворювана політична нація була саме українською, основою для інтеграції стають ключові складові (мова, історія, традиції) саме української культури. Відтак новим головним завданням українського націоналізму стає не штучне утримування етнічних рамок, а наповнення етнічним змістом ширших державних.

"Україна для українців" залишається актуальним гаслом. Але розуміння того, хто саме є українцем, стає ширшим.

Оригінал