Не плутайте країни: росіяни – не українці
Формула "Україна – не Росія" працює в обидва боки
Росіяни – не українці. Немає сенсу вимагати від "них" – нехай навіть найліберальніших і антипутінський – ставати "нами".
Футбольний чемпіонат показав це у всій красі. Часто зустрічаєш тих, хто засуджує росіян за підтримку національної збірної. Їх спортивне єднання сприймається як зрада. Їх футбольний азарт – як солідарність з Кремлем. Їх підтримка прапора-герба-гравців - як імперськість, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".
І в цей момент хочеться поставити ситуацію на паузу.
Ми звикли повторювати, що Україна – не Росія. Але не менш справедливим буде і зворотне твердження
Ми звикли повторювати, що Україна – не Росія. Але не менш справедливим буде і зворотне твердження. Вимагати від російських лібералів повної тотожності з українцями було б наївно і нерозумно. Хоча б тому, що воно до болю нагадує кремлівські розмови про "один народ".
Російський обиватель – нехай навіть найбільш проукраїнський – збігатиметься з українцем лише в загальному етичному контурі. Він може погоджуватися в оцінках анексії Криму і вторгнення на Донбас. Бажати Європи і лібералізму. Мріяти про загибель імперії. Але він все одно залишається громадянином своєї країни.
Тієї самої країни, у якій є прапор. Гімн. Герб. Національні спортивні збірні. Перемоги і поразки на стадіонах. Зрештою, у нього залишається країна – яку він до останнього намагатиметься відокремлювати від держави. І змусити його ставитися до всього перерахованого так, як до цього ставляться українці, було б дивно.
Навіть найбільш проукраїнський російський обиватель все одно залишається громадянином своєї країни
Оптика поглядів приречена бути різною саме тому, що мова про різні країни. Саме в силу того, що Україна – не Росія.
Обпечене війною українське суспільство може хотіти, щоб сценарій Донбасу повторився десь в російській глибинці. Щоб російське суспільство пережило ту ж палітру емоцій, через яку довелося пройти Україні. Щоб кожен російський обиватель пройшов через страх і невпевненість, з якими довелося зіткнутися українцям.
Але чи зобов'язаний хотіти всього того ж російський ліберал?
Якщо українське суспільство хоче побачити в російському лібералі плоть від плоті самого себе – то воно потрапляє в пастку. Просто тому, що будь-які росіяни в кінцевому підсумку приречені мислити інтересами своєї власної країни, а не сусідньої. Вимагати від них зворотного – все одно що вимагати від українця мислити інтересами Кремля.
Українець може ототожнювати Кремль і Росію. Футбольну збірну і державну вертикаль. Спортивну перемогу і імперський піар. Але російський ліберал буде до останнього захищати зазор між усіма цими поняттями. Тому що в іншому випадку йому і зовсім ні на що буде спертися.
Однакові погляди на політику Кремля, приналежність Криму і відповідальність за зруйнований Донбас не зроблять росіянина українцем
І мова зараз не про пошук спільного. Чи не про спробу знайти об'єднуюче етичне. Навпаки. Мова про те, що формула "Україна – не Росія" працює в обидва боки. Якщо ми – не вони, то й вони – не ми.
І навіть однакові погляди на політику Кремля, приналежність Криму і відповідальність за зруйнований Донбас не зроблять росіянина українцем. І навпаки.
Що й потрібно було довести.
Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода
