У Порошенка немає ідей чи стратегій і тому він постійно реагує на розмови і дії Путіна, підписуючи "Мінськ-1" і "Мінськ-2" та згоджуючись грати за правилами Москви. Саме тому необхідно радикально переглянути українську тактику та розробити політику стратегічної невизначеності. Україна має змусити Путіна і Росію вгадувати свої наміри

Одним із ключових елементів гібридної війни Владіміра Путіна є його непередбачуваність, у результаті якої Захід і Україна постійно гадають, яким буде його наступний крок. Це з усією очевидністю показала остання криза довкола Криму, в ході якої Україна і Захід постійно думали: "Буде вторгнення чи ні?"

Непередбачуваність Путіна дозволяла Росії визначати перебіг українсько-російського конфлікту, у той час як президент Петро Порошенко й українська влада постійно лише реагували на ініціативи, риторику, вимоги та заяви Москви. Український президент ніколи не брав на себе ініціативи і не намагався виставити Путіна в поганому світлі.

Криза довкола Криму цього місяця вкотре це підтвердила, а реакція Порошенка змусила мене замислитись над тим, чи українська влада дійсно прагне повернути Крим під власний контроль. Я напевне знаю одне: Порошенко був неефективним головнокомандувачем і у Криму, і на Донбасі.

Пригадаймо найбільший акт зради з часів Другої світової війни, який відбувся в Криму на початку 2014 року, коли десятки тисяч міліціонерів, спецназівців, співробітників Служби безпеки, офіцерів і звичайних солдатів, суддів і прокурорів зрадили Україну. Анексію Криму підтримує все російське суспільство – і представники влади, і опозиція. У цьому дії Путіна щодо Криму відрізняються від Донбасу, з приводу якого громадська думка не така однозначна. Протягом останніх 20 років Москва вкладала величезні кошти в інфраструктуру Чорноморського флоту та регулярно проводила приховані й відкриті спецоперації великих масштабів.

Україна протягом 1991-2014 років практично повністю ігнорувала Крим і навіть кримських татар. Найбільшу допомогу татарам надавав Леонід Кучма – а не Віктор Ющенко, як можна було очікувати. Водночас СБУ активно протидіяла російським операціям на півострові лише наприкінці президентства Ющенка, коли влітку 2009-го з Криму видворили російських дипломатів. Київ не інвестував значних коштів в український флот і не надавав активної підтримки українізації. У 2014 році в Криму було лише кілька україномовних шкіл і газет, що робило будь-які звинувачення в утисках російської мови сміхотворними.

Починаючи з весни 2014-го, українські націоналісти були готові битися і вмирати за Донбас (та південно-східну Україну), однак не за Крим. На територіях, окупованих іноземними державами, цілком природно і виправдано з легальної точки зору організовувати партизанський опір. Тому мені незрозуміло, чому Порошенко відреагував на звинувачення Путіна щодо диверсії з українського боку саме так: заперечив, що її організував Київ і додав, що він і не збирається давати дозвіл на такі операції. Прикро спостерігати, як Порошенко постійно лише реагує на дії Росії та ніколи не бере ініціативи у свої руки.

Диверсія, про яку говорив Путін, почала більше нагадувати циркову виставу, коли російська сторона показала так званих військових розвідників, захоплених у полон. Вони – з великими животами – не дуже нагадували британських спецназівців, яких я бачив на власні очі.

Порошенко й українська влада не розуміють, як врегулювати конфлікт, і просто слідують пропозиціям Путіна, свідченням чого стали перший і другий "мінські процеси", або реагують на звинувачення Москви.

Відповідно, Порошенку й українській владі вже давно пора виробити політику стратегічної невизначеності, яка змусить Путіна й Москву постійно здогадуватись про справжні наміри України. Наприклад, відповівши на звинувачення Путіна словами "Про що ви говорите? Ми ніколи не відправимо партизанів до Криму, який хоч нам і належить, але ми повертатимемо його дипломатичним шляхом", Порошенко розповів Путіну всі плани України!

Ось кілька пропозицій щодо нової доктрини стратегічної невизначеності, яка змусить Путіна нервувати, намагаючись вгадати, що ж задумали ці підступні українці:

1. Україна – нація патріотів, і кожен громадянин має моральний обов'язок захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Як пам'ятаємо з часів Другої світової війни, народи, що страждають від брутальної окупації, мають моральне і легальне право боротися з окупантами. Чи Путін уже забув про наш героїчний опір варварським нацистським загарбникам?

2. Україні не заборонено купувати зброю та військове обладнання на міжнародних ринках. Нещодавно ми придбали потужне озброєння на зарубіжних ринках, яке покращить ефективність наших збройних сил у захисті української території та боротьбі з окупантами.

3. Ми впевнені, що Гілларі Клінтон переможе на цьогорічних президентських виборах у США. Завдяки переговорам із представниками Конгресу США і вашингтонськими експертами ми отримали від них обіцянку продовжити і посилити надання військової допомоги Україні.

4. Я отримую все більше листів і повідомлень від мешканців Донбасу та інших регіонів східної України із закликами дати рішучішу відсіч агресії терористів і окупантів.

5. За останні три роки ми настільки зміцнили нашу авіацію, що будь-якого агресора, який спробує атакувати територію України, буде знищено.

6. Провести прес-конференцію в Києві за участю замаскованих "партизанів" із "Національного фронту визволення Кубані", який – після невдачі під час Російської революції – вимагає возз'єднання цього регіону з матінкою Україною. "Національний фронт визволення Кубані" вимагає провести референдум щодо майбутнього статусу регіону на зразок того, який відбувся в Криму у березні 2014 року. Мешканці Кубані мають вибрати між тим, аби отримати автономію в складі Росії чи возз'єднатися з Україною.

7. Україна відігравала ключову роль в радянському військово-індустріальному комплексі, і, як ми знаємо, один із наших колишніх президентів був директором найбільшого у світі заводу з виготовлення ядерних ракет-носіїв. Зараз ми знаходимось на останньому етапі побудови нових балістичних ракет середньої дальності з радіусом дії більше 800 км, які ми використовуватимемо виключно в захисних цілях.

8. Звернення України до Міжнародного кримінального суду щодо злочинів Росії і підтримуваних нею терористів уже було розглянуто, і остаточний вердикт, який невдовзі оголосять, буде розгромним для Кремля.

9. У зверненні України до Міжнародного арбітражного суду з приводу завданих Росією збитків на мільярди доларів унаслідок захоплення державної і приватної власності в Криму також скоро винесуть вердикт, і він не сподобається Москві.

Порошенко сів за стіл переговорів з російським агресором, аби домовитися про мир із терористами, яких він фінансово і військово підтримує

Як головнокомандувач Порошенко програв три битви – під Іловайськом, Донецьким аеропортом і Дебальцевим – що призвело до величезних людських втрат. Якби не допомога добровольців, патріотів, націоналістів і волонтерів, Україна могла стати жертвою путінських планів зі створення "Новоросії" у 2014 році. З того часу Порошенко сів за стіл переговорів з російським агресором, аби домовитися про мир із терористами, яких він фінансово і військово підтримує. Порошенко не намагався ввести до переговорів США чи Великобританію – підписантів Будапештського меморандуму.

Навіть більш важливо, що у Порошенка немає ідей чи стратегій і тому він постійно реагує на розмови і дії Путіна, підписуючи "Мінськ-1" і "Мінськ-2" та згоджуючись грати за правилами Москви. Саме тому необхідно радикально переглянути українську тактику в цьому питанні та розробити політику стратегічної невизначеності. Україна – постраждала сторона конфлікту – вже давно мала би змусити Путіна і Росію вгадувати свої наміри.

Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua