Президенти Ющенко і Петро Порошенко, які представляють так зване прагматичне і прихильне до олігархів крило прозахідних націонал-демократів, зрадили помаранчеву революцію та Євромайдан

Статті західних авторів про Україну все більше справляють враження дежавю з 2007-2008 років. Все більше українців вважають, що країна рухається в неправильному напрямі. А західні уряди все частіше відчувають втому від України, якою була сповнена друга половина президентського терміну Віктора Ющенка.

Президенти Ющенко і Петро Порошенко, які представляють так зване прагматичне і прихильне до олігархів крило прозахідних націонал-демократів, зрадили помаранчеву революцію та Євромайдан, відповідно. Ющенко не підтримував ідею імпічменту Леоніда Кучми за причетність до вбивства Георгія Ґонґадзе, і 16 років потому ми чекаємо, доки знайдуть організаторів цього злочину. Він ніколи не почувався комфортно як опозиціонер чи революціонер і допоміг Віктору Януковичу прийти до влади 2010 року. Порошенко змінював партії впродовж усього політичного спектра. Почав із СДПУ(о), потім допоміг утворити Партію регіонів, згодом перейшов до "Нашої України", потім підтримав Арсенія Яценюка, коли той очолив "Батьківщину", і, зрештою, уклав союз із Віталієм Кличком. Пожертвувавши дві партії "Солідарність" – одну для створення Партії регіонів, а другу для Народного союзу "Наша Україна" – Порошенко зараз керує третьою партією "Солідарність", хоч ніколи й не інвестував у партійне будівництво.

Ющенко і Порошенко діяли подібним чином у двох стратегічно важливих сферах.

Обидва не забезпечили притягнення до кримінальної відповідальності високопоставлених чиновників попередніх режимів. Обоє призначили корумпованих генеральних прокурорів – Святослава Піскуна й Олександра Медведька за часів Ющенка і Віталія Ярему та Віктора Шокіна за часів Порошенка. Бо, за радянськими традиціями, вважали, що прокуратура має захищати тих, хто при владі. Відсутність резонансних кримінальних справ за президентства Порошенка засвідчила, що представники влади, відповідальні за банкрутство українського бюджету, вбивство понад 100 майданівців, зраду України і причетність до анексії Криму, можуть лишитися непокарані.

Друга спільна риса Ющенка і Порошенка в тому, що жоден із них не намагався змінити фундаментальні правила, відповідно до яких функціонує бізнес і політика в Україні. 14 років тому Володимир Путін – невдовзі після свого обрання на посаду президента – змінив характер відносин російської держави з олігархами. В Україні цей процес ще не почався. Аби досягти успіху, новообраний президент протягом перших кількох місяців свого перебування на посаді має змінити правила гри й переконати олігархів , що вони мають слідувати новим правилам. Тому Порошенку вже запізно ставати реформатором, що бореться з олігархами.

Чому Перу, Єгипет, Пакистан і Бразилія можуть застосувати імпічмент, висунути звинувачення й засудити власних політичних лідерів, а Україна, яка нібито намагається інтегруватися в Європу, – ні?

Чому Перу, Єгипет, Пакистан і Бразилія можуть застосувати імпічмент, висунути звинувачення й засудити власних політичних лідерів, а Україна, яка нібито намагається інтегруватися в Європу, – ні? Як може країна, що намагається стати частиною ЄС, мати так звані політичні еліти, які перебувають понад законом і не відповідають за свої вчинки?

У звіті Freedom House наведено основні риси української системи: "Головна проблема полягає в тому, що нові лідери України продовжують культивувати правила, розроблені протягом останніх 25 років, які було відточено в Росії та інших державах із клептократичними режимами. Олігархи висмоктують багатства із суспільства, смикаючи за необхідні нитки в судовій системі, політиці й виборчому процесі, ЗМІ та бізнесі. Правила гри пристосовано так, аби вони дозволяли грошам перетікати в кишені небагатьох обраних, які оббирають державні компанії, приватний бізнес і донорські фонди іноземних держав та міжнародних організацій". Усе це – "симптоми того, як політична система висмоктала з України ресурси і занурила країну в корупцію та безлад".

Україна сьогодні нагадує колоніальну країну, в якій олігархи й корумповані чиновники експлуатують дешеву робочу силу та розміщають свої награбовані статки й активи в європейських державах і офшорних територіях. За даними вашингтонської організації Global Financial Integrity, кожного року з України в офшорні зоні виводили близько $11,5 млрд! Збереження колоніально-олігархічної економіки після двох антиолігархічних революцій призводить до низьких зовнішніх інвестицій, слабкого економічного зростання і дуже високого рівня корупції в Україні. Скрутне фінансове становище України, спричинене масивним відтоком капіталу та величезною тіньовою економікою, змушувало офіційний Київ за 25 років української незалежності 9 разів звертатися до МВФ заради отримання кредитних програм підтримки.

Так звані прагматичні націонал-демократи мали дві нагоди втілити в життя народні революційні вимоги, однак провалили це завдання в обох випадках. Зовнішні інвестиції зростали лише в 2005-2007 роках, проте з того часу цей процес зупинився. Економіка України досі не повернулась до рівня 1989 року, коли в СРСР почалася рецесія. З 2004 року рівень корупції в Україні не впав і, заданими Transparency International, з усіх пострадянських держав лише три центральноазійські країни мають більше проблем з корупцією, ніж Україна. Жоден представник режимів Кучми чи Януковича не потрапив до в'язниці за президенства Ющенка і Порошенка.

Україна сьогодні нагадує колоніальну країну, в якій олігархи й корумповані чиновники експлуатують дешеву робочу силу та розміщають свої награбовані статки й активи в європейських державах і офшорних територіях

Як багаті на енергетичні ресурси Росія, Казахстан і Азербайджан, які ніколи не стикалися з народними революціями, стали менш корумповані, ніж Україна, яка пережила дві такі революції?

Напруга буде невід'ємною ознакою українського суспільства, доки Україна лишатиметься колонією для її олігархів, бо європейське і політично зріле громадянське суспільство, журналісти,а політичні сили протистоятимуть віртуальним політичним партіям і неорадянським інституціям, таким як прокуратура, СБУ та суди. Оприлюднення доказів корупції на високому рівні журналістами-розслідувачами, громадськими активістами і щирими проєвропейськими політиками ніколи не приводить до кримінальних справ, оскільки дружні з олігархами "прагматики" контролюють прокуратуру та СБУ. Поєднання широко відомих фактів корупції та відсутності відповідальності за них продукує вкрай напружену атмосферу, сприяє політичній нестабільності та кожного десятиліття призводить до революції (або контрреволюції, як це було 2010-го).

Freedom House називає це "національною шизофренією" України, в межах якої "мобілізовані та професійні громадські організації,а ЗМІ протистоять системі корупції, яку глибоко вбудовано в самий державний механізм", що призводить до "серйозної нестабільності країни". "Величезний і зростаючий розрив між вимогами суспільства і продуктами діяльності системи є головною причиною регулярних народних протестів".

Що можна зробити в таких умовах?

Спершу добрі новини. Україна воює проти Росії, щоб звільнити себе від давньої колоніальної залежності, і суспільні настрої щодо історії, релігії, ідентичності та російських лідерів суттєво змінюються. Якщо до Євромайдану невелика частина українців негативно ставилась до Росії, то сьогодні таку думку мають переважна більшість населення. Визвольна боротьба України проти російського колоніального впливу й імперіалізму досягла успіху завдяки народному спротиву військових, добровольців і волонтерів, які билися та вмирали за власну українську землю. Ніхто не бився за свого президента.

Тепер погані новини. Всередині Україна й надалі лишається колонією олігархів, які захопили державу й керують нею заради власного збагачення. Деколонізація захопленої олігархами держави може початись лишеколи при владі більше не перебуватимуть політичні сили, які підтримують колоніальне олігархічне правління державою.

Відповідно, для успішної деколонізації України необхідно, щоб до влади прийшли альтернативні політичні сили, які покладуть край захопленню держави олігархами, змінять політичні та бізнесові правила гри і зупинять відтік капіталу з тим, аби мільярди, які розміщені в західних державах і збагачують їх, повернулися в Україну й працювали на благо її громадян.

Єдиними політичними силами, що здатні звільнити Україну від колоніального олігархічного правління, є "Самопоміч", "Батьківщина", нова політична сила на чолі з Міхеілом Саакашвілі та можливий союз "Демократичного альянсу" і "Сили людей". Якщо їх оберуть до парламенту, вони зможуть створити коаліцію на платформі деколонізації та деолігархізації, до якої "Блок Петра Порошенка" та "Опозиційний блок" перебуватимуть в опозиції.

Президенти Ющенко і Порошенко були і є задоволені режимом Кучма-light, який лишається у сутінковій зоні між радянським минулим і європейським майбутнім

Президенти Ющенко і Порошенко були і є задоволені режимом Кучма-light, який лишається у сутінковій зоні між радянським минулим і європейським майбутнім, де відносно вільні ЗМІ та вибори співіснують з відсутністю верховенства права та захопленням держави олігархами. Цей режим приносить вигоди лише невеликій групі еліт та європейським й іншим офшорним територіям – однак не більшості українців. Для того, щоб голос українського народу почули і надії двох революції справдились, українцям слід використати успішні методи власної визвольної боротьби проти "русского мира" Путіна для звільнення власної батьківщини від олігархічного колоніального правління, яке президенти Ющенко і Порошенко намагалися зберегти в Україні.