Україна для світу – бронежилет чи агнець для заклання?

Вважай до кінця квітня щирі слова занепокоєння, які виголошували США і Європа з приводу агресивних дій Московії проти України, філігранно обходили факт присутності збройних сил РФ на Донбасі. Участь Путіна у війні начебто й випливав з контексту заяв і розгорнутих проти Кремля санкцій, проте закладалась у такий підтекст заяв і занепокоєнь, що годі зрозуміти, бачить Захід російські ЗС та важку зброю в Україні, чи не бачить. Лише в останню декаду місяця в американському лексиконі з'явився термін "об'єднані російсько-сепаратистські сили", і звинувачення Вашингтону у порушенні перемир'я стали адресуватися безпосередньо Росії, а не маріонетковим "ДНР" і "ЛНР".
Проте, це виявилося тимчасовим проясненням мови міждержавного спілкування. Вже за кілька тижнів однозначні заокеанські формулювання знову накрило дипломатичним туманом.
Перед приєднанням до "нормандського формату", Обама послав до Путіна свого держсекретаря. І повноважний посланець, порозмовлявши з лідером Московії, на повному серйозі заявив, що той "хоче виконання мінських домовленостей". І припинення вогню "вздовж лінії зіткнення" щиро прагне; і забезпеченням доступу представників ОБСЄ до усього кордону переймається…
Припустити, що Джон Керрі повірив словам кремлівського брехуна, нелогічно. Значить були інші резони для таких слів. Беручи до уваги, що закидів на адресу агресора не лунало, і Сочі обидві високі сторони залишили задоволеними, можна припустити: проблема російсько-української війни була лише відправною точкою, а домовлялися партнери про своє.
Наші сумніви поспішила розвіяти Вікторія Нуланд, котра прибула до Києва одразу після візиту Керрі до Путіна. Помічник держсекретаря підтвердила цілковиту й безумовну підтримку Сполученими Штатами уряду України, суверенітету й територіальної цілісності країни. Проте достатніх підстав для заспокоєння не виклала. Навіть навпаки.
Деякі київські заяви пані Нуланд дозволяють зробити висновок: Сполучені Штати територіальну цілісність України розуміють по-своєму. Для нас цілісність передбачає анексований Крим і тимчасово окупований Донбас, а для Сполучених Штатів – у межах "мінських домовленостей", де про Крим – ані слова. І саме у забезпеченні цих домовленостей США вирішили "поглибити свою участь". Бачення майбутнього захоплених Московією земель також відрізняється від нашого, інакше представниця Держдепу не наголошувала б на необхідності "підняти питання конституційної реформи в Україні й децентралізації" вже сьогодні – до виведення окупаційних військ і відновлення контролю над держаним кордоном.
А якщо до цієї заяви додати недавнє повідомлення з адміністрації президента США про намір Барака Обами накласти вето на законопроект про військову допомогу Україні і поставки летальної зброї для захисту від російської агресії, домовленості Джона Керрі з Путіним набувають ще неприємніших обрисів. Можна з великою вірогідністю припускати також, що у "нормандському форматі", крім Німеччини, Франції і Росії, на Україну тиснутимуть тепер ще й Сполучені Штати.
Тож питання, ким Україна є нині для світу, залишається відкритим.
Може, справді бронежилетом, як заявив нещодавно наш прем'єр-міністр в інтерв'ю французькому виданню Le Monde, а може – агнцем для заклання.
Висновок з ситуації очевидний: нам слід самим нарощувати боєздатності армії. Сподіваючись, але не покладаючись на сторонню допомогу.
Захистити Україну від російської агресії – у цьому наш історичний інтерес і покликання. Маємо також пам'ятати: наш історичний інтерес може не співпадати з інтересами тих, хто сьогодні підтримує Україну в нашій священній війні.
Інші публікації автора