Краще пізно, ніж ніколи…

Власть есть обязанность, а не право,
и власть тогда лишь правая, когда она
осуществляется… во имя правды.
Николай Бердяев

"Краще пізно, ніж ніколи…", – сказав дядько на пероні залізничного вокзалу, спізнившись на потяг і дивлячись йому услід.
"Краще пізно, ніж ніколи…", – сказала українська верховна влада у форматі Ради національної безпеки і оборони України на своєму засіданні 25 січня 2015 року після Маріупольської трагедії 24 січня 2015 року – вбивства Росією 35 мирних жителів міста (всіх попередніх бід, спричинених Москвою, включаючи вбивство 12 невинних людей під Волновахою 13 січня 2015 року , видно було недостатньо), вирішивши нарешті запровадити в Україні такі ж санкції проти Росії (через її збройну агресію на українську землю, окупацію нею частини української території і масове, тисячами, вбивство українських громадян), які вже давним-давно запровадили США, ЄС та багато інших західних демократичних країн (хай навіть цих санкцій і недостатньо для остаточного приборкання московських терористів, бо потрібні більш рішучі дії наших західних союзників, але зволікання України із введенням санкцій зі свого боку тільки заохочувало двояку політику окремих європейських країн щодо Росії).
Тобто Україна – жертва російської терористичної агресії з березня 2014 року на даний час спокійно продовжує співпрацювати (рішення РНБО ще не набрало чинності) у різних, навіть некритичних для нас, сферах з Росією – агресором і терористом. Хіба можна собі уявити, щоб, скажімо, Великобританія після нападу на неї Німеччини під час Другої світової війни продовжувала співпрацювати з Гітлером?! А от Україна може дозволити собі співпрацю з московським Гітлером – Путіним після збройного нападу на неї Росії. Що в такій ситуації думають про Україну наші західні партнери?
Про потребу припинити співпрацю України з Росією у некритичних для нас галузях я вказував ще у квітні 2014 року у своїй статті "Обережно – Росія! 10 завдань українцям".
Про необхідність запровадження Україною антиросійських санкцій одночасно із західним світом і в тому ж обсязі я вказував ще у червні 2014 року у своїй статті "Обережно – агенти Росії в Європі, або Зґвалтування по-путінськи!". Українська ж влада з самого початку московської агресії закликала Захід у відповідь ввести санкції, але сама не поспішала їх вводити. Як же вона, а з нею і Україна, виглядала після цього в очах цивілізованого співтовариства?
Отак "адекватно" реагує влада на російську загрозу, приймаючи ("народжуючи") вкрай необхідні для України рішення з запізненням на 6 – 7 місяців, а інколи - і на всі 10, як у випадку зі співпрацею у некритичних сферах. Хоча, виходячи з того, що повноцінне виношування (дозрівання) людського плоду складає 9 місяців з моменту зачаття, то можна навіть говорити, що відбулися передчасні або запізнілі пологи.
Про крайню потребу переведення всіх силових структур (СБУ, МВС/НГУ, Прокуратури на чолі з ГПУ, Держприкордонслужби, УДО, ЗСУ) по всій території України на посилений режим несення служби (фактично вони мали б діяти за законами воєнного часу), щоб не дозволити російській-проросійській нечисті ширитися нашою землею, я вказував ще на початку серпня 2014 року у своїй статті "Фільтрація, або Таких "правоохоронців" – на мило!". Такого рішення досі немає. Мабуть тому, що ще не збіг семимісячний термін...
Отак і живемо за принципом "Краще пізно, ніж ніколи…". Але такий принцип приведе Україну тільки до спізнення на цивілізований євроатлантичний/європейський потяг. Цей принцип придатний лише для російсько-ординського/азіатського потягу, бо він чекає на Україну завжди, незалежно від того, наскільки вона на нього запізниться.