Янгол-охоронець
Моя бабуся – татова мама – завжди бажає нам у дорогу ангела-охоронця. І вірте чи ні, а бабусин янгол-охоронець завжди з нами. В дорозі. Щойно ми переступаємо поріг дому, він зупиняється, махає нам рукою на прощання й іде – до наступної подорожі.
За цього янгола-охоронця, який тримає тебе за руку, коли йдеш, їдеш чи летиш додому, я бабусі найбільше вдячна. Гадаю, не можна дати дітям і онукам більше, ніж янгола-охоронця в дорогу. Ніякі "тормозки" з канапками, яблуками й вареними яйцями, ніякі солодощі з цим подарунком не зрівняються. "Тормозок" із'їсться, а подорожній янгол-охоронець хоч і махає рукою на прощання і мовби йде геть, а все ж після неодмінних бабусиних слів "Янгола-охоронця тобі в дорогу", — сказаних уже на порозі, коли обіймаєш того, хто йде або їде додому, — твій ангел-супутник лишається з тобою назавжди.
Мені мій ангел-охоронець дістався у спадок від прабабці по маминій лінії. Прабабця, дідусева мама Пелагея, померла якраз у той час, коли я народилася. Її ангел-охоронець провів її в останню путь, і щойно вона опинилася там, удома, він відпустив її пошерхлу руку, що неодмінно пахла свіжоспеченим хлібом, і прилетів до мене, щоб супроводжувати мене на моєму життєвому шляху. Тоді мамин янгол, який спочатку оберігав нас обох, став над її правим плечем, усміхнувся мені і бабусиному янголові й відпустив мій немовлячий пальчик. З того часу в нас із мамою були свої охоронці. Як і має бути.
У мого янгола-охоронця є безліч різних імен. Щойно він шепнув мені на праве вушко, щоб тут я звала його Мироном. Мій янгол – Мирон. Він не любить, коли про нього говорять: боїться, щойно я комусь скажу, що за моїм правим плечем стоїть ангел-охоронець на ім'я Мирон, — усі витріщатимуться на нього, а на ньому проста лляна сорочка, невибілена й жорстка, він босий і ходить із непокритою головою. На руці в нього шрам: колись, як прабабця вже була старенька й пекла до Великодня паски, вона якось необережно стала їх виймати з печі й ледь не опеклася. Мирон тоді підставив свою руку — бабці все минулося. Мирон соромиться свого зовнішнього вигляду, він і мені ніколи не показується. Те, як він виглядає, я знаю з його історій, що їх він, бува, розповідає мені перед сном. Учора, приміром, він сказав, що я можу про нього написати, але тільки раз, і щоб я нізащо не відкривала його справжнього імені.
Мирон – дуже щирий, скромний і сумлінний янгол. Я завжди відчуваю його теплу руку на своєму плечі. Малою я часто просила Мирона побути з татом, коли він кудись їхав на наших стареньких "Жигулях". Це були скрутні 90-ті, коли зарплати батькам не виплачували по півроку, і тато з безвиході, щоби хоч якось прогодувати сім'ю, брав машину і їхав до Києва таксувати. Я завжди просилася з ним: я знала, коли з нами Мирон, нічого не трапиться. Ми повернемося додому живі й здорові. Зі мною був Мирон, я була з татом, я була татковим янголом-охоронцем. Я йому не зізналася про цей мій талант – оберігати, одначе він, мовби здогадуючись, завжди садив мене за собою, я спиралася йому на праве плече і всю дорогу щебетала. А татко натомість розповідав мені безліч родинних історій – про дідуся Миколу, якого вже на той час не було і від якого татові дісталися ці жовті "Жигулі", про татову бабусю Соню, про її маму Мусю і її сестру Тасю, про їхніх чоловіків, про село, де стояла хата прапрадіда Йосипа. Так ми їхали всю дорогу, а з нами їхав ще хтось – ми називали його "грачем", а він у свою чергу називав грачами нас. У нас була повна машина грачів і один янгол на ім'я Мирон.
"Бережи себе", — кажу я, проводжаючи когось у дорогу. Обіймаючи на прощання тих, кого люблю, подумки завжди бажаю їм у дорогу янгола-охоронця. Так, як це робить моя бабуся Ніла, її товаришка баба Надя, сусідка тітка Зіна і подруга Світлана. Моя бабуся пережила рак, і я точно знаю, хто весь цей час був поруч і тримав її за руку і кого вона колись, коли її дорога закінчиться, попросить назавжди залишитися з правнуками.
Ангела-охоронця вам у дорогу.
