Поки всілякі зануди скаржаться на осінню депресію, дехто встигає вдало поєднувати корисне з приємним. Дізнайтеся, як учні Луцького ліцею №26 беруть участь у черговому Міжнародному конкурсі від науково-популярного природничого журналу "КОЛОСОК".

Діти сидять неподалік одне від одного, але не видно ані іскорки хитрощів, ані намагання "перевірити" сусіда. Кожен по-своєму сконцентрований на завданнях. Бланки із відповідями заповнюють пильно, а коректори залишаються стояти незворушно – ці учні знайомі з конкурсами від "КОЛОСКА" переважно ще з першого класу.

На гостей реагують привітно. Коли запитую, які на цей раз були завдання, відповіді збігаються на фразі: "Як завжди – цікаві".

Новоприбулі учасники ідуть за аркушами як на свято. Координатор конкурсу "КОЛОСОК" НВК Ліцею №26 Ганна Свереда зауважує:"Ми вже понад 10 років зацікавлені у співпраці із журналом "КОЛОСОК" та заходами, що він пропонує. Кількість учасників у конкурсах щорічно зростає. Нині їх понад 350". Школа № 26 демонструє доволі позитивну динаміку, адже у конкурсах зростає не лише кількість учасників, а й переможців. На місцевому рівні ці школярі за активністю та успішністю посідають авангардну позицію.

Колектив 4-Б класу на чолі з Оксаною Васійчук залюбки поспілкувався зі мною детальніше щодо журналу, конкурсу та життя взагалі.

Коли до мене підходить дівчинка із дуже виразними карими оченятами, Оксана Володимирівна зауважує: "А це наш майбутній лікар". Її звуть Олександра Гусер. Дуже войовниче ім*я, як для такої тендітної дівчинки, втім, знання - це сила, якщо розглядати школярку як переможницю саме в цьому плані, то тут вона дуже гідний суперник. Однокласники кажуть, що Олександра самотужки вивчає анатомію, поєднуючи це захоплення із пізнанням особливостей світу природи. Можливо, тому "Колосок" - її улюблений конкурс.

- Що у довколишній природі тебе найбільше тішить?
- Квіти і всілякі рослини. Раніше я й уявити не могла, скільки їх є.

- А є на Волині рідкісні квіти, що тобі до вподоби, і ти хотіла б, щоб про них знали інші?
- Так, мені багато подобається. Але серед рідкісних, мабуть, найбільше, це Зозулині черевички.

- Вони занесені в Червону книгу Волині? -- запитую я, бо згадала, як скомпонувала невеличку наукову розвідку про квіти, занесені до Червоної книги Волині, саме будучи ровесницею Олександри. Тоді я й гадки не мала про інтернет, а ілюстрацію до роботи крупним планом знайшла на вітальній листівці.
- Так, це правда. Я про них дізналась із журналу "Колосок". Там ще й легенда була дуже цікава. Можна вам розповісти, чи ви знаєте?

Чого ж душею кривити, знаю, але так хочеться послухати це з вуст допитливої четвертокласниці... І Олександра розповідає. Легенда мала в собі, дозволю висловитись літературно-критично, декілька сюжетних ліній. Однак дівчинка з ними логічно впоралась, гарно пов*язала фрагменти між собою. В такі моменти хочеться присоромити деяких своїх одногрупників, які ще й досі не можуть "відірватись від листочка", коли повинні відповісти на тему, що не стосувалася безпосереднього розтлумаченого матеріалу.

- Чи є у тебе побажання для матеріалів журналу "Колосок"? Може, є щось таке, про що ти хочеш дізнатися саме звідти?
- Мені дуже подобається те, як подають інформацію в журналі, відчуваю, що автори дуже стараються. Тому я завжди залюбки чекаю нового номера. Але є дещо. Мої найулюбленіші квіти - лілії, дуже хотілось би про них почитати. - Ось так скромно Олександра озвучує своє побажання редакції.

- У тебе на руці дуже красивий браслет. Що на ньому зображено?
- Як ви бачите, він розмальований нашими національними барвами і там пише "Україна"
- А що таке Україна для тебе?
- Це моя країна, моя домівка. Я люблю її, вона рідна нам, українцям.
- Маєш мрії стосовно долі українського народу?
- Я мрію, щоб українці жили в мирі, щоб починали з того,
що не сварилися одне з одним. Щоб навчалися не лише в школі, а взагалі по життю.

Сашко Святковський сідає за сусідню парту в півоберта. В костюмі хлопчик виглядає як дипломат, а його виважена та конкретна мова це підкреслює.

- Коли ти відкрив для себе журнал "Колосок"?
- Я відкрив для себе журнал "Колосок" з другої половини першого класу.

- Поділися, будь ласка, першими враженнями від участі в конкурсі "Колоска".
- Спочатку мені було трохи лячно, бо я чомусь уявляв великий зал, багато людей. Але виявилося все дуже зручно. Ти отримуєш завдання, бланк, тобі все пояснюють, як правильно заповнювати, і ніхто не відволікає. Дуже добре, що крім журналу є ще конкурс. Від "Колоска" можна багато чого дізнатися не лише про природу, а й про техніку і світ взагалі.

- Чи справедливо буде сказати, що "Колосок" змінив тебе?
- Завдяки "Колоску" я значно порозумнішав. Деякі подробиці мене шокували, і про рослини лікарські, і про те, як приручили тварин, я багато про що не замислювався, бо думав, що так було завжди. "Колосок", він хоч і природничий, але навчив мене розуміти історію, порівнювати і робити висновки. Я став цікавіше спілкуватися з батьками, розповідаючи їм те, що я постійно дізнаюся.

- Якій галузі ти збираєшся присвятити життя? Вже думав про це?
- Комп*ютерна індустрія.

- А що кажуть батьки про поєднання таких намірів та участі в конкурсах "Колоска"?
- Батькам це дуже подобається. Вони вважають цей конкурс пізнавальним. Я й сам впевнений, що там багато корисного для майбутніх лікарів, інженерів, вчителів, для всіх, кому цікаво відкривати світ. А ще я розумів, що людина завжди має розвиватись, а не сидіти й нарікати.

Коли я подякувала Сашкові за таке ґрунтовне інтерв*ю і наголосила, що його мовлення значно краще від високопосадовців, з якими мені доводилося не раз спілкуватися за різних обставин, хлопчик злегка зашарівся і зронив: "Дякую за такий комплімент, мені дуже приємно". Та я й сама зніяковіла від його галантності, яка нині така рідкісна серед молодих чоловіків.

Один хлопчик уже встиг змінити вишиванку на футболку - клас готується до спортивного конкурсу "Веселі старти". А тим часом учні вигукують "Мирослав, покажи свій експонат!". Ми підходимо до шафи із різними рукодільними цікавинками, одразу падає в око птах із напівпрозорого матеріалу. Виявляється, Мирослав поборник розвитку екологічної культури, журнал "Колосок" надихнув його на пошук нових шляхів покращення стану довкілля, зокрема - як розпоряджатися так званими відходами. Вживаю "так званими", бо дивлячись на величного птаха, язик не повернеться сказати, що той зроблений з відходів.

- Це у тебе орел?
- Так.
- Сам змайстрував?
- Так.

Відповіді Мирослава цілком спокійні, здається, він сам толком не розуміє того, яке захоплення викликає його хенд-мейд.

- А що для тебе означає цей орел? Може, він має в собі якийсь символ?
- Він означає вдачу, талан. Для тих, хто боязкий, мій орел допомагає подолати страх. А для тих, хто заплутався і не знає відповіді, допомагає знайти правильну.

- А як ще орел допомагає тим, хто заблукав поміж вагань?
- Мене навчили, щоб завжди на ситуацію дивитися з різних боків. А орел, він же літає, може оцінити ще й з висоти.

- Тобто правильний вихід криється в виборі з варіантів, але лише коли ми оцінили кожен окремо?
- Якось так.

- Як би ти назвав світ одним словом?
- Багатогранний.

Коли до мене підійшов інший хлопчик, я ще не здогадувалась, що маю честь поспілкуватися з "майбутнім президентом". Розмова починалася зовсім неамбітно: я дізналася, що Георгій Гузюк читає журнал "Колосок" з п'яти років, а матеріал, що найкраще запам*ятався з першого для Георгія випуску, був про секрети мухомора. Каже, що одразу розповів татові, а згодом мав нагоду на власні очі побачити помаранчевого мухомора.

Класна керівник 4-Б додає, що Георгій сам вирощував кристали у домашніх умовах і робив у класі презентацію - тепер всі присутні в кабінеті можуть пояснити цю тему.

- Чи є у тебе слова, з якими ти хотів би звернутися до всіх своїх однолітків?
- У нашому світі є безліч цікавого. Але треба шукати, читати, придивлятися. Тоді ти для себе щось відкриєш, може, зрозумієш, як рухатись далі.

- Ким хочеш стати, коли подорослішаєш?
- Президентом.

Сказав як відрізав. Але вже раз на те пішло, то гріх не дізнатися: чи є серед однокласників представники майбутньої президентської раті? Георгій пильно озирається довкола і вирішує: Назар і Влад. Запрошую свіжоспечений тріумвірат на центр класу. Вникаю, хто за що буде відповідальний. Георгій не зволікає:
- На разі, найважливіше нам повністю змінити до кращого дві сфери. Тому міністром оборони я назначаю Назара, а Владислав буде міністром освіти.



- Пане Назаре, чи готові Ви до рішучих дій на такій посаді?
- Аякже! Війну потрібно припинити негайно. А розруха сама не зникне. Нам всім треба докладати зусилля. От я маю намір колись працювати в лабораторії, робити досліди, щоб мої ідеї втілювалися в життя, а не залишалися просто ідеями.

- Чи бажає пан Владислав назвати головні штрихи змін в сфері освіти?
- Освіта необхідна кожному, вона допомагає нам знайти себе в житті. Але ніхто нас не забезпечить великими знаннями, якщо ми самі того не забажаємо і не будемо працювати над собою.

Пригадуючи один із політичних девізів, мені сяйнула думка: ось кому дійсно пасує називати себе сильною командою для складних часів.

Між іншим, не оминули й сектору ідеологічної роботи. Діма Білінський не з чужих слів знає про російські реалії: "Я звичайний хлопчик, люблю займатися спортом і захоплююсь історією Стародавнього світу. Але маю сестру, яка живе в Росії. Їх там страшно обманюють. Вони самі не знають, хто вони є. Тому українці не мають права на поразку. Ми маємо розвиватися, багато працювати, вчитися і знати свою історію, щоб не повторювати помилки. Ми ж європейці і ми не здамося!"

Звісно, різного можна було очікувати від дітлахів, які навчаються в четвертому класі, які ще зовсім дрібненькі із дзвінкими голосами і такими великими-великими очима, ніби в них заховався цілий світ.

Вони стараються говорити зв*язними реченнями, як того навчали вчителі. Роблять виважені паузи, коли потрібно трішки зібратися з думками. Їхньому мовленню не знайомі суржики та канцеляризми. Діти кажуть все, як воно є.

В ці непересічні моменти розумієш, наскільки цінне спілкування з тими, хто бачить подекуди значно глибше від вчених експертів. Може, тому, що їх світоглядна призма благородно чиста і безпосередня у пошуку знань на шляху пізнання.