Яценюк лукавить, посилаючись на досвід формування Єврокомісії
Так звана "коаліціада" у розпалі. Між командами президента Петра Порошенка та прем'єра Арсенія Яценюка розпочалися торги за портфелі в майбутньому уряді, при цьому кожен намагається подати це як бажання просунути на міністерські посади якомога професійніших людей.
Зокрема, Яценюк апелює до досвіду формування Європейської комісії. "Кожен кандидат на 10 хвилин подає свою презентацію бачення реформ і змін в тій галузі, за яку він, вірогідно, буде відповідати. Далі дві години на запитання-відповіді: як і по регламенту Єврокомісії, питання - 1,5 хвилини, відповідь - 2 хвилини", - каже він, закликаючи до прозорості процесу.
Це переважно спекуляції.
Єврокомісія не є урядом в класичному розумінні цього слова, а наднаціональним органом Євросоюзу. Вже з цієї причини переносити напряму досвід її формування на процес компонування українського Кабміну некоректно. Однак є й інші нюанси.
Європейська комісія (точніше – її колегія) формується після чергових виборів до Європарламенту. Насамперед в ЄС визначаються із президентом комісії. Спочатку його кандидатуру узгоджують між собою керівники всіх 28 держав-членів, потім – затверджує Європейський парламент на пленарному засіданні.
Після цього починається формування складу комісії. Кожна країна - незалежно від її розміру чи кількості населення - делегує туди по одному комісару. Тобто, якщо перенести це на процес формування українського уряду, то кількість кандидатур на посади міністрів мала би бути розподілена пропорційно між членами коаліції. Наприклад, рівну кількість повинні мати "Самопоміч" та Народний фронт - незважаючи на те, що кількість депутатів у парламенті у них дуже різна. Навряд чи Яценюк хоче саме такого підходу.
Інший важливий нюанс – розподіл обов'язків між членами Єврокомісії є прерогативою виключно її президента. Якщо послуговуватися таким принципом, то партії-учасниці коаліції подали би свої кандидатури, а прем'єр – припустимо той таки Яценюк – визначав би, якою сферою кожен з них займався би. Звичайно, в ЄС має місце переговорний процес і держави-члени намагаються отримати для своїх комісарів певні портфелі, однак все ж останнє слово за очільником інституції.
При цьому до кандидатів у єврокомісари не висувається жорсткої вимоги попередньої роботи саме в сфері, на яку вони претендують, і це також пояснюється наднаціональною специфікою Єврокомісії. Комісари не підміняють собою національні уряди. Наприклад, у попередній Єврокомісії представниця Швеції Сесілія Малстрьом була комісаром з питань внутрішніх справ, а в нинішній вона вже опікуватиметься питаннями торгівлі. Попередній комісар з питань регіональної політики ЄС Йоганнес Ган тепер займатиметься питаннями розширення і Європейської політики сусідства. І так далі. Вважається, що комісари повинні бути насамперед бути висококласними менеджерами - хоча, звісно, базове розуміння сфери своєї відповідальності повинні мати також.
От для визначення придатності комісара до тієї чи іншої посади і відбуваються публічні слухання у Європарламенті. Як можна зрозуміти із плутаної заяви Арсенія Яценюка, він посилається саме на цей елемент формування Єврокомісії, висмикучи його з повного контексту. Власне, нічого поганого в подібних слуханнях у Верховній Раді не було би, однак не треба узагальнювати і називати це європейським досвідом. В країнах-членах ЄС призначення до національних урядів відбувається за власними традиціями. Але головний елемент - сувора відповідальність політичної сили, яка делегує в уряд свого представника, за його дії. Те, чого позбавлені українські політики і над чим треба було би працювати в тому числі й Арсенію Яценюку. Ну й менше популізму не завадить.
