Смітник - це фініш, а не старт!
Депутат Журавський подав у Раду законопроект, яким пропонує сміттєві контейнери обладнати біо-тулетом і вай-фаєм.
Віталій Станіславович завжди був передбачливим, вчасно уловлював політичний вітер і хто завтра буде при силі, тому в реальність такої ініціативи легко віриться. Власне, він мало що й уміє, окрім вчасно зорієнтуватись і підготувати обставини для подальшого комфортного життя. Пан Журавський у вітчизняному політикумі не один такий, і називається це явище проституцією, проте мова про інше.
Нині за нутряним відчуттям журавських настав час сміттєвих контейнерів. Скільки він триватиме, вони не відають, проте сподіваються перебути. Встановивши у тимчасових помешканнях біо-тулети і вай-фаї, аби можна було відволіктися від неприємних запахів, гнівних голосів над головою. Вони ж і не у такому багні валялися. Та й самі значною мірою стали тим, що завжди спливає нагору.
Але мене дивує не так оця професійна особливість, як упертість і невміння робити очевидні висновки.
Журавський, обтрусивши фірмовий костюм, заявив, що не має претензії ні до контейнера, ні до представників Майдану з Правим сектором, оскільки провокацію з ним учинив "один з кандидатів у виборчому окрузі №66, який мені програє", натякнувши на екс-голову Верховної Ради Володимира Литвина. Пилипишин також не став сумніватись у народній любові до себе й кивнув у бік одвічного суперника по 223 київському округу Юрія Левченка, руку якого розгледів серед тих, які тягли його на смітник і обливали фарбою. І Нестор Шуфрич, звівшись з лікарняного ліжка, звинуватив екстремістів, котрі діють за потурання влади.
І ці, й інші політики, які попали під народну люстрацію, не розуміють, що то не червона фарба обагрила їхні руки і голови – кров співвітчизників, які загинули на Майдані й на спровокованій ними війні. І не у сміттєві баки та контейнери їх викинули, – на смітник історії.
Не відчувають і радикалізації люстраційних настроїв, а вони – недвозначні. Журавського викинули – а він все одно лізе. З Пилипишиним, не пускаючи з документами у ЦВК, вчинили суворіше, проте виборчком сам до нього приїхав, порушуючи процедуру, – і все одно зареєстрував. Шуфричу вже розбили голову і довели до струсу мозку. Що буде з наступним політичним нахабою – страшно й уявити.
А вони все одно вперто лізуть у владу.
Заради чого ж усі ці журавські, пилипишини, шуфричі так ризикують сьогодні здоров'ям, а то й життям?
Що їх веде – відданість ідеї добра?
Безкорисна любов до людей і України?
Відповідь очевидна й загальновідома: влада – надійне джерело багатства і благополуччя. Вони знають це краще за інших, бо самі й під себе створили в Україні таку систему. От і лізуть. А народу набридло – і він став не пускати. І робить це так, як уміє: усе непотрібне – з хати і на смітник.
Силі нахабства люд протиставляє силу рук.
Як ставитися до такої форми народної люстрації?
Слід визнати: вона потрібна. І, головне, неминуча. Поки не почнуть працювати закони. А їх шуфричі проти себе ніколи не напишуть.
Коментарі