Цікаво спостерігати нашого прем'єр-міністра з кількох причин. Він явно любить себе, проте ви вправі запитати: а хто себе не любить? Яценюк любить себе такого, яким він є, але, здається не годен зрозуміти одного і ніякий психолог і політтехнолог не підказує йому, що такий як є він здатен викликати активне несприйняття в людей, які все-таки вміють рахувати до десяти і не втратили відчуття тверезості в оцінках дійсності.

Ось коли він з потугами на визнання своєї удачі повідомляє дві новини – що Аргентина оголосила дефолт і що Україна уникла дефолту, – хіба він не розуміє, що, власне, його заслуги тут нема? Він просто наче школяр виконує вимоги МВФ – і нічого більше. Економіка падає – і жодних потуг її підняти.

Єдине заняття, яким побивається уряд, – це утрясання бюджету. Але не на основі розвитку економіки і бодай якихось реформ, а найпростіше – грабуючи народ. Утворюють фіскальну службу – а де законодавча база для неї? Та база, що є, начинена протиріччями, закон воює з законом, – і це реформа? Власне, іде війна, і на неї можна списати все, зокрема, що війна – не час для реформ. Хоча – якраз навпаки. Задіяти оборонку, інвестуючи її за рахунок емісії, яка в такій іпостасі ніяк не збурить інфляцію, але дасть силу нашим воякам, – це ж і для непосвячених зрозуміло. Але вахлакуватий уряд підписав оборонне замовлення тільки 2 липня, коли все вже горить!

Гривня летить у прірву, влада через девальвацію обкрадає народ, забувши про честь і совість, але ні уряд, ні Нацбанк ані пальцем, ані мозковими звивинами не поворухнули аби зупинити цієї афери. А що це явно афера, видно з того, що за деякими джерелами, уже за нинішньої влади з України виведено в офшори 50 мільярдів доларів! Це нам із вами девальвація горе, а для нуворишів з великого бізнесу – лафа. Війна війною, народ дедалі злидніє, а мільярдери багатіють.

А чому дивуватись? Олігархат, як і до революції гідності, при владі. Він править бал, а уряд – явно його пританцьовка.

Я вже не кажу про манери Яценюка. Пам'ятаєте його "кулю в лоб"? То був один Сеня. Тепер Сеня з'являється у Верховну Раду з ультиматумами. Ті ультиматуми явно конфліктують зі здоровим глуздом, але тут вступає в дію "куля в лоб" уже не собі, а парламенту, все знову списується на війну. Можна, звісно, сказати, що нинішня уже розпущена Верховна Рада не та, щоб із нею церемонитися. Але ж якщо ти диктуєш умови, то пропонуй не тільки наповнення бюджету, а й алгоритм розвитку економіки, зміну економічної системи. На це ні прем'єр, ні його уряд ні зваги, ні кебети не мають. "Непопулярні заходи" – ось весь набір їхніх інтелектуальних вправ. До зміни економічної системи ця команда явно не готова. Та й чи дозволять їй реальні власники країни – олігархи, питання не з найпростіших.

Все це настільки очевидно, що можна було б і не писати про слабкість і Яценюка, і його команди "камікадзе" (все таки в лапках), якби – підозрюю, що з їх подачі – в телепросторі не почалися танці навколо чудернацької теми: а чи є альтернатива Яценюку на посаді прем'єр-міністра? Танці дуже й дуже цікаві, адже відповідь наперед відома: ні альтернативи немає. Виходить, Яценюк, котрий у реальній економіці не працював, котрий все своє недовге досі життя сидів тільки в чиновницьких кріслах, заявивши про себе хіба що як сумлінний виконавець, – це найвищий і найсильніший розум України? Цей розум не здатен навіть в екстремальній ситуації війни на оперативні і чіткі кроки для зміни ситуації на фронті – і від нього чекати щось ефективне на ниві економіки і добробуту? Пробі, панове, навколо кого ви танцюєте? Навколо штучної ялинки?

А в тебе є якась альтернатива Яценюку, запитав мене один політолог. Я назвав кілька прізвищ. "Так вони ж не розкручені!" – вигукнув він. Я йому у відповідь: так подивися ж кого розкручують – Ляшка, котрий меле, що хоче, але ж відомо, хто його "крутить" і що він може як шахрай у запасі. Чи знову хочуть розкручувати "глиста в непритомності" з тюремним стажем як індульгенцію за газову угоду – ту, яка пограбувала Україну на десятки мільярдів доларів. А серед тих, хто і в економіці голова, і в політиці – дві голови, я назвав би Сергія Матвієнкова. То нічого, що його рекрутував Ахметов у безпартійні регіонали, – у Матвієнкова і з совістю все гаразд, він не зігнувся під "Янека". І з інтелектом – куди тому Сені, адже Сергій пройшов совісний шлях і в політиці, і на виробництві, будучи головним інженером потужного меткомбінату, створивши з Володимиром Бойком осередок "шведського соціалізму" в маріупольському регіоні. Україні б такого прем'єра – інше життя б пішло. Але його ніхто не "розкручує", а сам він не звик себе висувати. Він же, слава Богу, не Ляшко і не Юля, на кар'єрні втори не слабує. Втім Матвієнков не один такий, в Україні є люди, здатні вивести її на здорову дорогу.

Історія знає прем'єра, який плакав. Зараз ми маємо прем'єра, який істерикує і шантажує. Погодьтеся, цих достоїнств явно мало для того, щоб вести країну, вести народ за собою. Україні потрібна світла, розумна, твереза голова – і її треба шукати не серед крикунів і обіцяльників, а серед людей діла і дії. Годі заколихувати народ безальтернативними сенями.