Куди подівся радикалізм ВО "Свобода"

Зараз Україна перебуває у революційній ситуації. Конфлікт між владою та народом непросто неспадає, а лише загострюється.

У таких умовах громада очікувала від опозиції силових та радикальних дій. Особливо радикальних кроків очікували від "Свободи". Але опозиція, зокрема "свободівці" не пішли на відверто силовий розвиток подій. За що вони і отримали "порцію критики".

Після цього багато хто почав ставити питання: "Куди подівся радикалізм Свободи?" Дехто на емоціях почав стверджувати, що свободівці продалися, що "Свобода" – проект Ахмєтова, Клюєва, Фірташа, Януковича і т.п.

Я розумію, що усім хочеться швидкої та легкої перемоги, але нажаль це неможливо, а отже, давайте відкинемо зайву емоційність і оцінним ситуацію, яка склалася в Україні.

В першу чергу, варто зауважити , що через певні об'єктивні та суб'єктивні причини, Україна є незалежною та суверенною державою лише де-юре, а де-факто Україна – напівнезалежна держава, бо у нашому політикумі, крім опозиційних та провладних сил, важливу роль відіграє міжнародна спільнота. Нажаль, сьогодні Україна не є самостійним суб'єктом на міжнародній арені, а скоріше є об'єктом гри великих гравців.

Позиція Кремля, щодо України – цілком зрозуміла. Путін тільки і мріяв, коли у нього з'явиться шанс повернути Україну до Московської тюрми поневолених народів, бо поглинання України – є найважливішим кроком, для відновлення Росії у статусі імперії. І звісно, Кремлю все одно, яким шляхом це зробити: мирним (союзний договір) чи силовим (інтервенція). У ситуації, яка склалася, Росія, очевидно, схиляється до силового варіанту. Особливо це проявляється у тому, що чим вищий у нас градус конфлікту, тим гучніше лунають від російських політиків та журналістів наміри та заклики втрутитись у наш конфлікт із застосуванням сили. І цілком можливо, що вбивства на Грушевського - справа рук Кремля, або кремлівських сатрапів в Україні. Бо Януковичу смерті на Грушевського були потрібні тільки у випадку, якщо він самогубець або недалекого розуму.

Щодо Заходу (ЄС, США), то вони тримають частковий нейтралітет. Вони вважають, що Янукович - легітимний, законно обраний президент, а отже, українцям необхідно чекати 2015 року, якщо вони хочуть змінити його. Крім того, Обама виступив з критикою та пригрозив санкціями усім тим, хто використовує силу: і владі, і протестувальникам.

Виходячи з вище сказаного, Майдану та Україні у цілому необхідно залучитися підтримкою Заходу, бо:

• По-перше, якщо Захід буде на стороні Майдану, то він буде здійснювати безпосередній тиск на провладні сили, не лише словами, а й справами, тобто за допомогою різноманітних санкцій , що може відігравати стримуючу роль для Януковича від кривавого розгону Майдану і зможе стимулювати його до компромісних дій.
• По-друге, чим більша вірогідність силового втручання Москви у конфлікт в Україні, тим більше нам необхідно заручитися підтримкою Заходу, бо у випадку силового протистояння України з Російською Федерацією наші сили будуть врази поступатися, оскільки, Збройні сили Російської Федерації в десятки разів боєздатніші. Для прикладу, на 2013 рік у бюджеті Російської Федерації було передбачено майже 60 мільярдів доларів на фінансування Збройних сил РФ, в той час коли в українському бюджеті на той самий рік було передбачено менше 2 мільярдів доларів.

Оскільки, три опозиційних сили, зокрема і "Свобода", представляють інтереси Майдану"на міжнародній арені, то в очах міжнародної спільноти вони не повинні виглядати як екстремісти, радикали чи шовіністи. А режим Януковича та його Північно-східні партнери, докладають максимальну кількість зусиль, щоб дискредитувати Майдан в очах світової спільноти. Щоб таким чином, позбавити його підтримки міжнародного співтовариства та прирівняти учасників протестів до екстремістів та неонацистів, що призведе до легітимізації силового розгону Майдану та репресій щодо протестувальників.

Крім того, Москва дискредитувавши Майдан та прирівнявши його учасників до екстремістів та злісних русофобів "бЕндерівців", які утискають права росіян та російськомовне населення України, спробує повторити "грузинський" сценарій.

Отже, "Свобода" як опозиційна сила, яка представляє Майдан на міжнародній арені, повинна діяти особливо роздумливо та обережно, щоб не дискредитувати Майдан, бо діючи інакше, "Свобода" може повторити долю "Золотого світанку" та розв'язати руки Януковичу на кривавий сценарій, а Москві – на "грузинський".

Звісно, не варто занадто вірити у святість та справедливість Заходу, бо на міжнародній арені кожний суб'єкт (держава, нація) піклується тільки про власну вигоду й там діють жорсткі закони боротьби та експансії. Але в ніякому разі не можна не брати до уваги геополітичний фактор та відмовлятися від геополітичної стратегії.

Так що усі радикальні кроки, які здійснюються на Майдані, повинні носити латентний характер, тобто вони повинні здійснюватися так званими "невідомими патріотами".

Підсумовуючи усе вище сказане, важливо пам'ятати формулу відомого італійського філософа, Макіавеллі: справжній державець (політик) повинен поєднувати у собі і лева, і лисицю. Тобто у політиці необхідно бути сильним, як лев, та хитрим, як лисиця. Отже, радикалізм "Свободи" нікуди не дівся, бо у політиці потрібно мати крім гарячого серця, холодну голову, тобто мати крім великого бажання, чітку політичну стратегію. І треба використовувати радикальні кроки лише коли це стратегічно вигідно і може принести дивіденди, а не радикалізм задля радикалізму.