Гроші попереду
Великодній ранок зустріла в райцентрі Іллінці. О четвертій ранку біжу до собору з пасочкою та кількома крашанками. Городяни вистроїлися в два ряди через всю центральну площу аж до міськради, ніяк не проступитися.
- Дозвольте, - кажу двом жінкам, які жваво щось обговорюють. Боком прослизаю між ними.
- І чого це пертися мені поза спиною, - чую роздратоване.
У церкві ще більша тиснява. Спекотно й нічим дихати.
- Маша, купи мені свічок. Бери дві по рублю й одну за два рублі, - при вході верещить огрядна жінка років 50.
- Га? - не розчула Марія.
- Свічок купи, - кричить так, що не чути співу батюшки.
Біля великої ікони на стіні ставлять свічки за здоров'я дві подруги років 17.
- Від мене хоч не чути перегару? - шепоче одна. - Цілу ніч танцювала. Не хтіла пити, але за компанію прийшлося.
- Та не чути, - відказує в блакитному шалику. - Ти солодке заказала на сьогодні?
-Да, в "Ямі" (місцеве кафе, облаштоване в підвалі) будемо гуляти.
Близько шостої ранку накрапає дощ. Виходить священик із паламарями. Попереду дріботить бабуся із дерев'яним ящиком для пожертвувань. Люди передають по кілька гривень й отримують свою порцію свячених крапель.
Пригадую, як кілька років тому вперше ходила на сповідь. Одна бабуся навчала: "Як підійдеш до батюшки, зразу кинь 20 гривень на столик. А тоді розказуй". Тепер подумалось, може, знову ввести індульгенції, які були в середньовіччі. Хто купував той папірець, тому відпускалися гріхи. З тих пір мало-що змінилося.
