Рабство на ртутному заводі: до українських працівників ставляться як до псів
Метро Дарниця. Біля самого входу в метро знаходиться, напевно, найперший в Києві "склад-магазин взуття: конфіскат". Стою в черзі. Запускають по 10 чоловік. На двері вивіска "требуются грузчики; 2/2, з/п 1800 грн.". Беру на замітку. Опісля 30 хвилин черги нарешті всередині. Хожу, дивлюсь взуття. Фуфло. Але про це пізніше.
Питаю в охоронця як пройти до відділу кадрів. Той когось кличе… З якимось високим худорлявим чоловіком виходимо з магазину, обходимо його з тилу, заходимо через зачинену на замок калитку у дворик, де йде якесь будівництво, а там і кімнатка відділу кадрів. В відділі кадрів дві жінки – менеджери по роботі з персоналом. Просять, щоб почекав на вулиці.
Чекаю хвилин 15… Захожу. Кругом розклеєні роздруківки "уважаемые стажеры, берите с собой на стажировку воду, еду, сменную одежду и обувь". Бачу знайому картину: столи з ноутбуками, стілець для "гостей" та ще один ящик з дощечкою, куди теж можна присісти другому "гостю", котрому не вистачило стільця…
Поки стояв і чекав, той худорлявий привів ще 3х шукачів роботи. Поки я був у кімнаті їх кількість на вулиці збільшилась вдвічі. Роблю висновок: текучисть кадрів, як завжди, велика, як і велика кількість шукаючих заробіток. На вантажника особливих вимог нема. На охоронця одна – київська прописка. 12годинний робочий день. Зарплата 1800. Як в сучасних умовах жити на таку зарплатню? Але то нікого не цікавить.
Далі цікавіше: перший день вважається неоплачуваним стажуванням. У охоронців – перші три дні. Тобто з огляду на те, що кожні 10 хвилин до них приходить кандидат, беру сміливість уявити, скільки роботи робиться на шару… Три дні безкоштовної роботи! Не кажучи вже про протизаконність таких стажувань, що є по-суті експлуатацією трудящих та порушенням прав; такі розклади – це відверте нахабство.
Разом зі мною оформлялася жінка. Виявилося касири теж перші три дні працюють на шару. У касирів при "офіційному" ( не рахуючи перероботок) 12годинному робочому дні, графіки різні, в залежності від магазинів (а магазини є і на Лісовій, і на Дарниці, і Троєщині, Академмістечку, Шулявці, добудовуються на Позняках та Політесі...) , в деяких навіть п`ятиденка (при 12годинному графіку!), зарплата – 2500; але якщо збільшити (це слова кадровиків) в нових магазинах кількість робочих днів до 27-28(!) календарних днів на місяць, то можна отримувати і 4000. Я ледь не засміявся. Крізь сльози. Ніяких соціальних гарантій, ніякого офіційного працевлаштування – лише роблять вигляд офіційності.
Вирішив піти у вантажники. Мені назначили стажування на наступний день, дали номер охоронця складу сказали, що він о 8:30 зустріне мене на виході з метро Лісова, бо сам я їх склад не знайду… 8:30… 9:00…9:30… охоронець поза зоною. Їду на Дарницю у відділ кадрів. Чекаю 40 (!) хвилин.
Мене приймає та жіночка, вибачається і каже, що дала не той номер. Потім, правда, виявилось, що охоронець таки теж був поза зоною… Коротше прислали до мене іншу людину. Вантажника. Чоловік 25 років, по дорозі розказував мені про робочий процес. Про те, що буває затримуєшся, наприклад, до 23ї і що тоді ці дві години теж оплачують, за тарифом 11 гривень за годину. Тобто так само, як і робочі години згідно графіку. Всупереч всякому законодавству про працю, за яким зверхурочні мають оплачуватися, як зверхурочні. При тому розказував так, наче це нормально. Тобто людина навіть не підозрює, що це грубе порушення його прав та законодавства.
Склади та… бухгалтерія цієї фірми знаходяться на території закинутого заводу "Радікал". Чудове місце, яке радує взір своїми постапокаліптичними пейзажами, "естетикою" запахів диму спаленого сміття, що витає в повітрі та спогадами того, що ми знаємо про це місце… Це місце ще називають "ртутний Чорнобиль", це колишній завод хімікатів, виробляв хлор і каустичну соду шляхом електролізу водяного розчину хлорида натрію з ртутним катодом з 1954 по 1996 гг. Починаючи з років банкрутства відбувалося неодноразове розлиття тон ртуті. В цілому десь 700 тон, з яких до 100 тон – це втрати з газовим викидом, близька 200тон осіло в грунти. Ось спогади людини, що проводила рятувальні роботи на території радикалу: "Впервые мы туда попали в 2001 году. Было такое ощущение, что на заводе испытали нейтронную бомбу, – все целое, а людей нет. Такого количества ртути я в жизни не видел: иногда отколупываешь штукатурку со стены, а оттуда целый ручеек течет. Можете себе представить, что осталось в земле, в конструкциях."
Нині ж на екологічно-забрудненій території розташовані фірми, склади, офіси, працюють люди… Все купується, все продається. Не дивлячи на те, що екологічна ситуація там досі катастрофічна. Там дешева оренда, а забрудненість не завада роботодавцю за копійки (що таке 1800-2000 грн?????) експлуатувати працівників в непридатному середовищі.
Згідно трудового кодексу власник має забезпечувати працівників сприятливими санітарно-гігієнічними умовами праці, а на шкідливих виробництвах має бути доплата та видача безкоштовного молока. Цього, ясна справа, нема. Як не дивно, та більшість робітників навіть не знали в яких екологічних умовах працюють. В роздягалці є душ, в ньому грибок. У деяких вантажників що там милися тепер проблеми зі шкірою. Вода для пиття не придатна – тхне неймовірно, можливо навіть якась місцева, забруднена ртуттю. Вантажники переважно місцеві, кияни. Є з вищою освітою, хоча є і судимі, проте дуже порядні люди. В основному це молоді хлопці. Всі досить старанно ставляться до своїх обов`язків. Холодильник відсутній. Кажуть обіцяли вже кілька місяців. Пожежної безпеки – нуль. На складі, де тисячі легкозаймистих картонних коробів зі взуттям, лише один пожежний кран, жодного вогнегасника (хоча на плані будівлі вони позначені).
На самому складі на підвіконні стоять якісь китайські статуетки – кажуть власниця звільнила прибиральницю просто за те, що та миючи вікно якось їх посунула. Перед входом в контору є такий табель, де робітник пише коли прийшов і коли пішов зі складу. Робочий день "офіційно" починається в 9:00, проте, як стало мені відомо, коли пишуть 8:55 – цим робітникам вже вираховують годину з заробітної плати. Те ж саме і про ухід з роботи, 21:05 – це штраф. Чомусь багатії завжди оббирають бідних навіть на копійках…
Вантажники мають право на два (по 20 хвилин кожен) обіди, проте на практиці їх часто вираховують. Вантажники поза складу також їздять з машиною розвозити товар по магазинам. Ясна річ без жодних доплат. Працюють всі 12 годин майже без перекурів, а рідкі перекури занотовує в спеціальний табель охоронець, потім їх сумують і вираховують з зарплатні.
Кінець робочого дня часто затримують на 1-2 години. Зверхурочні належним чином не оплачують. Окремо мають оплачуватися фури, їх розвантаження. Принаймні в неурочний час. Проте роботодавці роблять простой і викликають вантажників на 7му годину ранку (замість оговореної графіком 9ї). Потім кажуть, що це розвантаження було в робочий час, абсурдно аргументуючи тим, що це був денний час… Таким чином фура простоює менше від початку робочого дня, а неосвіченим в цьому питанні вантажникам платять лише за робочі години без всяких доплат за зверхурочні та розвантаження фур. При цьому зазвичай 5-6 вантажників мусять розвантажувати по 2-3 фури.
Заробітну плату дають на руки. Я потрапив якраз на день зарплатні, але працівникам сказали, що її на 2 тижні затримають. Отак, в день зарплати, без попередження. Текучість велика, проте роботодавці не скаржаться. Дешевої робочої сили на вітчизняному ринці праці вистачає, якщо кияни працюють на подібних роботах, то люди з регіонів де гострий дефіцит робочих місць часто навіть раді таким рабським умовам праці. Технічний стан будівель аварійний. Засобів праці також – рокла розвалюється, а для підйому продукції на другий поверх нема нічого, крім "козла", який може розвалитись в будь-яку хвилину.
Робітники розказували про випадки окремих "кидалов" в їхню сторону, типу несправедливо приписаної вантажникам недостачі взуття. При мені одна новенька маркувальниця взяла целофановий пакет на складі, її оштрафували на 5 грн. Договір укладається лише в одному екземплярі, що суперечить законодавтсву. Ясна справа ніякого офіційного працевлаштування за трудовою книжкою немає, як і соціальних гарантій, оплачуваних відпусток, лікарняних, загальнообов`язкового державного та медичного страхунання…
Найцікавіше, що договір укладається з фізичною особою. А прізвище фізичної особи – Конфіскат, Конфіскат Ксенія Сергієвна. Навіщо наймати працівників безпосередньо на фізичну особу, а не на підприємство у вигляді ПП? Пояснення лише одне – єдиний податок для фізичних осіб. Дані особи економлять на робітниках, в той час, як будують під Ялтою власний пансіонат.
Ясна річ товар в тих магазинах - не конфіскат. Товар в основному китайський, купується на Привозі в Одесі, зазвичай має жахливу якість, часто це уцінене взуття. Продається окліпсованим, часто покупець не може його з тої причини і приміряти, та вистоявши здорову чергу бере хоч щось, а обміняти його вже не може, бо йому дають не чек, а папірець у вигляді чеку, де написано "тренировочный чек" , що є недійсним та доказати, що Ви брали взуття саме тут буде надто складно. Порушення прав споживача на лице.
Поспостерігавши за кількістю вийшовших з покупкою з магазину на протязі години можна прикинути, що в середньому з одного магазину власники щодня мають дуже навіть немаленьку суму. От Вам і 1800 гривень на місяць вантажнику, що потіє і гробить здоров`я, вантажника, на якому все тримається, і з яким власники поводяться наче з невідомо ким… Стає зрозумілим чому власники наймають тілоохоронця…
Взагалі об`єкт досить немало уваги приділяє охороні. Нікого не пускають, охоронці хизуються, що не пускали податкову і санепідемстанцію. Периметр огороджений парканом, коли хтось із начальства їде – охоронці вибігають за територію, в темний час доби освічують навколишні руїни. Хоча все це більше нагадує цирк… Охоронцям не створено також жодних умов. Люди мерзнуть подобово доба через добу (!), сидячи просто на вулиці. У них не було обладнаних постів і будок при мінусовій температурі, аж до того часу, як вона не опустилася нижче 5 градусів! Люди хворіли, а їх все годували обіцянками.. Але про охоронців в наступних розслідуваннях…
На кінець ще один маленький факт. На території складів живе пес. Власниця поставила його на забезпечення – 400 гривень на тиждень, отже вийшло, що вантажник, на якому тримається виробництво, отримує лише на 200 гривень більше, ніж власниця виділяє на того пса. А скільки вони виділяють на свою декоративну собачку залишається тільки здогадуватись… Я тільки "за" те, щоби забезпечували тварин, але… Як можна цінувати тяжку і важливу роботу вантажника на рівні з псом, як можна так ставитися до людей, до їх особистостей, до їх потреб?
Проте попри все хочеться вірити, що в скорому майбутньому вантажники зможуть об`єднатися в захисті своїх прав. Незалежна профспілка "Захист Праці" завжди вітає, закликає та готова до підтримки і організації боротьби трудящих за свої права.
