Пакети Ліни Костенко 24 Переглядів: 1080

Днями брала інтерв'ю в одного екс-міністра. Сидимо на лавці у парку недалеко від Львівської площі, пташки співають, діти бігають. Раптом повз нас проходить Ліна Костенко, вона живе у тому районі. Гарно причесана, губи намальовані. Йде важко, дивиться під ноги.
- Добрий день, - каже тихо.
Міністр автоматично відповідає. Усвідомлює з ким привітався, коли вона вже відходить на кілька метрів.
- Це ж Костенко, - говорить здивовано до своєї прес-секретарки. - Ви мали її швидше побачити. Але "добрий день" сказала.
Ліна Костенко за  20 хвилин повертається з магазину. В руках несе два великі пакети з продуктами. З одного випинає кефір "Слов'яночка". Тяжко йде під гору.
- Треба жінці помогти, - політик переминає пальцями, з місця не встає. - Ти молодший, - звертається до мого колеги, який сидить поруч. Той сидить нерухомо.
- Ти мав це зробити. Підстрибнути, полетіти до неї. То ж легенда, - сердиться екс-міністр, коли письменниця проходить метрів десять.
Секретарка схоплюється і біжить за Ліною Василівно. Пропонує їй допомогу.  Та киває головою — "віднєкується".
- Злякалася. Каже, не звикла, що їй хтось допомагає. І підійти відмовилася.
9 серпня в пресі з'явилася стаття Ліни Костекно "Равнєніє на трибуну". Приурочена вона до Дня Незалежності. Прочитавши її, у мене був подібний ступор, як після останньої книги письменниці. І як в той день, сидячи на лавці біля міністра. В такі моменти енний раз розумієш, що ти в повному лайні. Але найбільше болить, коли про це тобі говорять такі світила.
Мені шкода Костенко: розчаровану, втомлену, озлоблену. Жінку, яка вкотре нагадує нам і сама собі, що ніч темна. Що далі вона буде ще темнішою. Залишається лише гордо й незалежно пересувати ноги з власним тягарем.

  0