Чогось воно так трапляється, що коли тобі треба словника на якусь букву (буква — від слова буквар), то якраз той том, якого шукаєш, десь пропадає. Мені треба було — на Е, хотів глянути, чи є там слово "егежте", і як воно пишеться, якщо воно взагалі там є. В тому середовищі, де я обертаюся, це слово не водиться, через те воно мені забувається. Інколи виринає, як рідкісна риба з темних вод, й надовго щезає знов.

Це слово будується за тим самим принципом, що "хотімте", "їжте", "пийте". Отак і "егежте", тільки воно не дієслово, а, мабуть, мєждомєтіє — цей пухнастий термін гріх не запозичити, коли йдеться про означення дрібних, але важливих таємних смислів, що ніколи не лежать на поверхні.

Одстаньте, одчепіться, одв'язніть, пойдітє вон

Одначе повернемось до "егежте". Це те саме, що "егеж", але — при звертанні до гурту людей, або до однієї людини, старшої за тебе: "Дощу сьогодні не буде, егежте?". Можна ще сказати "Правда ж?", що теж буде по-людськи, але тепер замість цього кажуть "Чи не так?", украдене з "Нє так лі?", а то й звідкись іще, може, з "Aren't you?".

Схожі на "егежте" ще двоє слів: "нате" і "гетьте" (одстаньте, одчепіться, одв'язніть, пойдітє вон — але все-таки ввічливо, "на ви").

Мені завжди здається, що "егежте" — слово, яке явно говориться знизу вгору, комусь, хто стоїть над тобою, от коли рвеш стручки зеленого гороху або збираєш яблука, що за ніч упали з яблуні й поховалися між листям квасолі. Все це ще можна повторити, при цьому можна повторити й "егежте" — тільки обережно, щоб воно не дуже гостро нагадувало про те, скільки ти прожив на світі, і що вже пройдено точку неповернення. Це слово буває трудно просто взяти і вимовити, майже так, як сказати "Мамо" — коли вже нема кому сказати.

×