Останні півроку з кримчанами і донеччанами спілкуюся тільки російською.

Навесні після референдуму на півострові вибирали мерів Феодосії і Сак. Зателефонувала в обидва міста. Цікавилася результатом.

– Не разговаривайте со мной на иностранном, – пропищала секретарка із приймальні Сакської міськадміністрації. – Мы уже два дня, как Россия. Мэра нет и не будет сегодня.

За кілька хвилин набираю з іншого номера. Говорю російською. Представляюся кореспондентом відомого московського видання. Дівчина хутко перемикає на нового мера.

Нещодавно з'ясовую інформацію про концерт Йосипа Кобзона на Донбасі. Розпитую директорку школи. Співак роздавав учням тульські пряники. Обіцяв очолити новий конкурс юних талантів. Раптом директорка запитує мене, звідки телефоную. Відбріхуюсь, що з Москви.

– Я слышу, у вас очень правильный акцент, – каже.

Під час позачергових виборів до Верховної Ради в окрузі мого рідного містечка чубилися два кандидати. Один – сільгосппідприємець, господарник. Другий – юрист. Він двічі потрапляв до парламенту. На обіцянках і концертах привезених ним зірок. Цього разу агітації майже не проводив. Був упевнений у перемозі. Лише роздавав людям по 100 і 300 гривень. З великим відривом програв. Тепер збирається судитись і просить виборців повернути гроші. Не врахував чоловік, що інші акценти зараз правильні.

×