— У вас гарна столиця. Багато квітів, дерев, чисті вулиці. Знайомі казали, що тут антисанітарія. А мені навіть дезінфікуючий засіб для рук не знадобився, — каже 34-річна Елісон Джексон, реабілітолог із канадського міста Торонто. 29 травня вперше прилетіла до Києва на День міста.
— Розписала всі маршрути на таксі. В аеропорту викликала машину через сайт. Мала заплатити 450 гривень. А поблизу готелю таксист сказав, що то ціна в доларах. Дала йому 500 гривень і більше таксі не замовляю.
Заходимо на станцію метро Оболонь. Піввагона порожні. На сидінні спить безхатько. Від нього смердить.
— Наша поліція не дозволила б людині в такому стані зайти у метро. А у вас люди толерантні. Із розумінням ставляться до чоловіка в біді, — говорить канадка. Безхатько прокидається. Елісон дає йому 50 грн. Виходимо на Контрактовій площі.
— Учора друзі повели мене в ресторан, — розповідає дорогою. — Англійською в офіціанта попросила щось мені порекомендувати. Він порадив найдорожчі страви — качину грудку або медальйон з ягняти, солодке десертне вино. Пояснюю, що звикла до простішої кухні. Замовила суп із цвітної капусти й грецький салат зі стейком.
На Андріївському узвозі Елісон купує вишитий рушник за 600 грн і розписану кольоровими візерунками скляну вазу за 400 грн. Не торгується.
— Може, й забагато. Але в нас це коштувало б дорожче, — зауважує. Поблизу Михайлівської площі купує 30 троянд. На вул. Інститутській розкладає їх біля портретів загиблих героїв Небесної сотні. До неї підходить чоловік без руки у військові формі, просить грошей. Жінка дає 100 грн. Пропонує показати медичні довідки, щоб допомогти з протезом. Чоловік їх при собі не має.
— Майдан треба очистити від сумнівних людей. Бо це підриває довіру. І виселити з метро алкоголіків. У центрі міста подібного не може бути, — радить.
Із 23-річним Ельхамом Аса зранку 28 травня виїжджаємо зі столичного мікрорайону Троєщина. Напередодні чоловік уперше приїхав до Києва із Пакистану. Допомагає дядькові у магазині секонд-хенду. В центрі міста не бував. Російської чи української не знає, розмовляє англійською.
— Тато помер молодим від зараження крові, — говорить Ельхам. Дядько пообіцяв йому допомогти поставити нас на ноги. Позаторік виїхав в Україну. А в листопаді надіслав мені гроші для оформлення документів. За півроку я мав візу й дозволи. Брат не захотів. Казав, не збирається їхати з однієї війни на іншу.
Кондуктор в автобусі на пальцях показує Ельхамові, що квиток коштує 3 грн. Кожному пасажиру дає талончик і каже: "З празнічком!"
— Як приїхав у Київ, усім людям у формі тицяв документи. Не знав, де військовий патруль, а де просто поліцейські. Родичі пояснили, що так робити не варто. Чекав комендантської години, перевірки квартир. Учора ввечері мене лише запитали англійською, чи потребую допомоги. Поліцейський трохи підвіз. Йому не сподобалася компанія, яка за мною йшла. Дядько навчив говорити "Дякую. Вибачте. У мене є мама і три брати. Шість гривень. 120 гривень за кілограм".
На Московському мосту чекаємо, поки проїде велопробіг. Автобус зупиняється.
— Ого, скільки людей мають велосипеди й шоломи! Дівчат у сукнях на велосипеді бачив тільки в кіно. Маршрутки такі просторі. В Ісламабаді маленькі автобуси без вікон, двері треба тримати.
На майдані Незалежності готуються до "Пробігу під каштанами". Ельхам купує в кіоску півлітра квасу за 12 грн.
— Дуже ваш квас сподобався. Брат питав, на що він схожий. Не зміг пояснити, — говорить пакистанець. — Вода тут дешева. Питав у дядька — можна кожного разу спускати воду в туалеті чи треба економити.
У ятці з сувенірами купуємо синьо-жовту стрічку. Чоловік чіпляє її на рюкзак. Обідаємо в ресторані "Пузата хата" на Контрактовій площі. Ельхам замовляє рис з овочами, салат з капусти й курячу котлету.
— На вулиці боюся їсти. Вчора взяв шаурму поблизу ринку. Болів живіт. У нас теж продають зіпсоване м'ясо, але дезінфікують спеціями. Якщо дати багато гострого перцю, асафетиди (приправа, якою замінюють цибулю й часник. — ГПУ), гірчиці, то проблем не буде. Мрію заробити грошей, орендувати землю й вирощувати в Україні овочі. Перевезу сюди маму. Хочу, щоб нарешті пожила в нормальній країні.
2 
35413
Коментарі