— Основна помилка нашої армії на Донбасі — воюють одним фронтом. Усі батальйони одночасно намагаються взяти населений пункт, замикаючи в кільце. Але ситуація на Донеччині й Луганщині — це не Друга світова, єдиний фронт нічого не дасть. Там гібридна війна, подібна, як в Афганістані, — каже військовий експерт із Полтави 57-річний Валентин Депто. Підполковник запасу, з 1981-го по 1984 роки служив у Афганістані.
— Кільце, яке ми створюємо, вигідне бойовикам. Вони можуть ховатися за населенням і використовувати житлові будинки як опорні пункти. Тому треба братися не за міста, а за комунікації. Найперше — за дороги.
Нинішні блокпости виглядають немічно. Білі мішки не витримають ніякого обстрілу, ще й здалеку помітні. П'ятеро десантників зможуть захопити такий блокпост.
Ключовою трасою є Харків — Ростов, протяжністю близько 100 кілометрів. Тут можемо перехопити ініціативу. Траса розділяє Луганськ і Донецьк. Через кожні 10–15 кілометрів треба розставити опорні пункти. Це укріплення, які розташовують по колу з обох боків траси. Від дороги відмежовують щільною сіткою. На кожному опорному пункті — близько 10 точкових укріплень з особовим складом і технікою.
Наприклад, на одному будуть танки. Їх ставлять під накриттям, стіни й стелю зводять із залізобетонних плит. Зверху — півтора метра землі. Тоді ніякий снаряд не дістане до танка, земля приглушить осколки.
Землянки теж укріплюються бетонними плитами. Через 100–150 метрів має стояти інший пункт, із БТРами. Далі, наприклад, маневрові резерви з якоюсь технікою — також під бетоном. На опорний пункт треба чоловік 150–200.
Після головної траси треба братися за дрібніші. Наприклад, Луганськ — Маріуполь. Також облаштовувати "опорки". Створиться сітка, яка контролюватиме пересування техніки. Якщо ворог наблизиться до одного з пунктів, піде ланцюгова реакція і солдати завжди знатимуть, що мають підтримку.
По звільнених шляхах більш-менш вільно можна перевозити техніку, зброю, продукти. Опорні пункти по трасі мають закінчитися кілометрів за 30 до російського кордону. Також треба відвести прикордонників і решту підрозділів, щоб із боку Росії не долітали снаряди. Виникне буферна зона, в неї потраплятимуть військові колони, що йтимуть із Росії. Їх потрібно буде знищувати.
Після цього можна переходити до кільцевої облоги населених пунктів.
Слов'янськ був у кільці, але був коридор для відступу. Терористи, тікаючи, до останнього патрона відстрілювалися, нищили все підряд. Наша армія й населення мали втрати. Спочатку в Афганістані ми також вели таку тактику. Багато гинуло, постійно відходили. Потім додумалися до точкових опорних пунктів на підходах до міста. Кільце навколо міста чи села має бути таке щільне, щоб ніхто не міг втекти навіть городами. Терористи почнуть вириватися групами. Їх можна знищувати із засідок. Решта здадуться. Афганці витримували максимум два тижні такої облоги.
Головна причина великих втрат нашої армії — погана співпраця артилеристів і добровольчих батальйонів. В Іловайську вояки ринулися захоплювати місто. Не врахували, що практично всі дороги контролює ворог. Зайшли, а їх там зачинили. Артилерія, яка мала стояти в тилу, не відреагувала.
Варто змінити структуру війська. З чотирьох-п'яти батальйонів створити корпус — це дві тисячі вояків: артилерія, розвідка, добровольці, маневрові резерви. А не так, як зараз — усі окремо. Командиру корпусу дають завдання: зайняти частину дороги. Він сам розподіляє роти: одні йдуть уперед, інші — зачищають. Рішення приймає сам, радиться з іншими корпусами. А не чекає кілька днів наказу зі штабу АТО.
Багато командирів думають, що висоти — то здобуток. Наші зайняли гору Карачун, занесли наверх міномети. Але з неї можна було зробити пастку. Дати терористам туди залізти й оточити. З мінометів стріляти по них з ярів під горою. Тікати бойовикам було б нікуди. А нашим є можливість відступати.
Авіація в АТО неефективна. Від неї є сенс, коли ворог сконцентрований в одній точці, а наші підрозділи розташовані далеко. Зараз відстані між ворогом та українськими силами незначні. Літаки знадобляться, коли матимемо велику контрольовану територію. Вони можуть привезти техніку чи викинути групу десанту.
Є три шляхи вирішення конфлікту на Донбасі.
Перший: Порошенко домовиться з Путіним і віддасть йому Донбас. Але не факт, що той не полізе далі. Другий: все тягнутиметься дуже довго, поки Москва не висмокче всі моральні, людські й матеріальні сили з України. Третій — для нас найоптимальніший. Порошенко повністю змінить склад Міністерства оборони. Поставить толкових керівників, які були в боях. Це можуть бути й цивільні люди з досвідом, які застосують іншу стратегію боротьби з ворогом.
2 
35413
Коментарі