— Зараз модно продавати квартиру в Києві і купувати більшу в передмісті, — розказує киянин Борис Шутко, 36 років. — Я теж торік взяв у Вишневому, 7 кілометрів від міста. До весілля жив з батьками. Потім із дружиною вісім років знімав помешкання у віддаленому районі Борщагівка. Своє міг купити хіба в кредит. Але офіційна зар­плата — півтори тисячі. Таким, як я, банки відмовляють.

Щомісяця з дружиною третину заробітків відкладали на квартиру. На київську ще б років 10 збирали. Почали шукати в передмісті. Об'їздили Бучу, Ірпінь, Боярку. У Вишневому забудовник був перевірений. У сусідньому будинку житло купив швагро. Торік вклали гроші в новобудову, у квітні заселилися.

Я взяв дворівневу квартиру з трьома кімнатами. За 70 "квадратів" на останньому поверсі й горищі заплатили 46 тисяч доларів (368 тис. грн за курсом 2013 року. — "ГПУ"). За такі гроші навіть однокімнатку в "хрущовці" не купиш. Ще 10 тисяч вклали в ремонт. Зробили тільки кухню й одну кімнату. В липні зрозуміли, як влетіли. Коли на вулиці було плюс 30, у спальні доходило до сорока градусів. Дах на сонці розігрівався, як сковорідка. Мусимо встановити кондиціонери. Родичі лякали, що покрівля може протікати. Але поки нова, проблем нема. Тільки коли дощ іде, спати не дає. Сильно барабанить у бляху.

Через низьку стелю і похилі стіни всі меблі робив на замовлення. Стандартні туди не влізуть. Думали, завдяки індивідуальному опаленню зможемо зекономити. Але зараз котел не вимикаємо. Все тепло виходить через великі вікна і дах. Забудовник обіцяв, що все утеплять за останніми технологіями. Але на верхньому поверсі набагато холодніше, ніж знизу у вітальні.

— Правду кажуть: скупий платить двічі. Сусіди на першому поверсі за квартиру віддали на 12 тисяч більше і не мають проблем, — розказує 51-річний Олексій Войтюк з міста Ірпінь на Київщині. — А я взяв у цокольному приміщенні.

За однокімнатну квартиру 2010 року заплатив 22 тисячі доларів. Це 178 тисяч гривень за тим курсом. Гроші вкладав у будівництво. Виплачував розстрочку два роки. Перший внесок — 10 тисяч доларів. Зробив, коли ще тільки фундамент заливали. Квартира сподобалася плануванням. Маємо 34 "квадрати". Як для однокімнатної — це навіть багато. Свою "хрущовку" залишили зятю і доньці.

Під час купівлі придбане помешкання у документах зазначали як нежитлове. Мене це ще тоді насторожило. Але менеджер з агентства нерухомості і юрист будівельної компанії заспокоїли. Казали, це тільки по документах вона нежитлова, а мешкати в таких квартирах маємо право. За рік-два зможемо її продати комусь під бізнес. У таких відкривають магазини, офіси і перукарні.

Коли отримали перші квитанції за світло, були шоковані. Сусіди з першого поверху платили 28 копійок за кіловат, а ми — 1,22 гривні. Ходили в обленерго. Доводили, що бізнесом у своїй квартирі не займаємося. Нічого не добилися. Прописатися там теж не виходить. Досі не виписалися з "хрущовки". Через нас діти не можуть третій рік субсидію оформити. Продати її хочемо. Але зараз усі покупці наймають юристів. Ті бачать у документах, що помешкання нежитлове, одразу носом крутять.

Купувати напівпідвальні квартири не радить київський брокер Оксана Куриленко, 36 років:

— Спочатку власник такого по­мешкання радіє, що зекономив. Але ­насправді потрапляє у боргову яму. ­Перевести його по документах у житлове неможливо. Це забороняє закон. А платять за світло згідно з цільовим призначенням — уп'ятеро дорожче. Держава вирішила: якщо нерухомість нежитлова, значить, там займаються бізнесом. І нікого не цікавить, що там просто живуть, приймають душ, ви­ховують дітей, печуть пиріжки. На вікнах доведеться поставити ґрати, щоб злодії не залізли. Треба готуватися до боротьби з пацюками і тарганами. Вони забігатимуть у помешкання з сміттєпроводів.

×