Бійців батальйону "Донбас" і полку "Азов" у Широкиному Донецької області замінили морські піхотинці.
Про демілітаризацію села Широкиного поблизу Маріуполя на Донеччині домовилися 24 липня під час телефонних переговорів "нормандської четвірки" (міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, України та Росії. — "ГПУ"). Сторони конфлікту мають відійти на 15 км від лінії розмежування. Із 3 серпня у буферній зоні працюватиме спостережний пункт місії ОБСЄ.
— Демілітаризація Широкиного — це спроба вдихнути життя у Мінські переговори, які заходять у глухий кут, — каже директор військових програм Центру Разумкова 64-річний Микола Сунгуровський. — Відведення важкого озброєння мало що дає. Якщо демілітаризація відбудеться — це позитивний момент. Та для цього потрібні гарантії, надійний механізм перевірки виконання умов обома сторонами. На це уповноважена місія ОБСЄ. Але вона не зможе цього гарантувати, не справиться.
Якщо Україна відстоюватиме своє право на ці території, тоді в демілітаризовану зону мають зайти наші правоохоронці. Забезпечуватимуть громадський порядок, проведення місцевих виборів. Якщо конфлікт заморожується, тоді демілітаризовану зону можна патрулювати разом із бойовиками й російськими військовими. Так ми легалізуємо ДНР і ЛНР, які перед цим визнавали терористичними організаціями.
Третій варіант — введення миротворців. Для цього треба згода Ради Безпеки ООН. Росія може заблокувати це рішення.
Заміна добровольчих батальйонів морськими піхотинцями не зашкодить обороні. Але тут є й інше пояснення. Якщо керівництво країни й далі планує йти на поступки, то армійців простіше "умовити" відійти, ніж добровольців.
Україна може вимагати демілітаризувати Дебальцеве, Горлівку. Все залежить від розвитку подій у Широкиному. Теоретично — це нормальний процес встановлення миру. Добре, що ця ініціатива з'явилася без прив'язки до внутрішньополітичних питань, як було під час Мінська-1 і Мінська-2. Ми не маємо визнавати бойовиків стороною конфлікту, забезпечувати автономний статус окремим районам Донбасу, вносити зміни в Конституцію.
— Демілітаризована зона — це відсутність не лише військ, а й оборонних споруд. На них Україна за півроку витратила мільярд гривень. Тепер треба гроші на їх демонтаж, — говорить Дмитро Снєгирьов, 44 роки, співкоординатор громадянської ініціативи "Права справа".
— Наступними в зону демілітаризації потраплять Станиця Луганська, Бахмутка й Авдіївка. Це політика Мінська-1, коли була чітко визначена лінія розмежування. Бойовикам мав відійти Донецький аеропорт, Дебальцеве, Щастя і Станиця Луганська. Минув рік, бачимо, що все так і відбувається. Зараз під виглядом демілітаризації хочуть здати Щастя й Станицю Луганську. Авдіївка бойовикам треба, бо там найбільший коксохімічний завод. Без коксу не можуть працювати металургійні підприємства на окупованій території. Лисичанськ, Бахмутка — там найбільші в Європі газові сховища. Росія закачає газ, і ЛНР та ДНР стануть незалежні енергетично від України. Москві треба запустити економіку цих новоутворень, щоб зняти із себе тягар. Україна має вимагати демілітаризації Луганська, Первомайська, Горлівки, Дебальцевого.
Щодо Широкиного російська дипломатія спрацювала краще, ніж наша. Бойовики першими відступили на півтора кілометра. Російські дипломати заявили, що ДНР в односторонньому порядку почала відведення військ. Стали вимагати подібного від України. Широкине має бути розділене на дві зони відповідальності — українську і бойовиків. Спільне патрулювання території, яке звучало на рівні пропозиції, — повна дурня. Це підрив авторитету нашої армії і поразка військового керівництва.
Щоб бойовики не захопили нові території, треба добиватися введення миротворців. Україна має чітко заявити, що одна зі сторін не виконує зобов'язання. Тож потрібен миротворчий контингент із відповідним вишколом та військовим спорядженням. У Широкине зараз перекинули морську піхоту. Це ударна сила, штурмовики. Їх використовують для захоплення плацдарму, утримання. Вони не повинні сидіти в окопах і відбивати атаки танків.
4 
35413
Коментарі
1